Этот текст можно прочитать на русском языке.

Перейти до посторінкового читання.

Увійти в історію реформатором! або Де пробка?

Частина 5. Що змінити? На що змінити?

< Попередня частина.

Непрості відносини влади і Дамоклова меча. або Непросте питання «А що далі?»

Отже, черговий конфлікт. Наша мета, досягнення якої ми жадаємо від влади — це кардинальні поліпшення життя в Україні. Для цього влада повинна провести одну успішну реформу. Природно, як і раніше в цьому дослідженні, ми будемо виходити з посилки, що влада, при проведенні цієї єдиної реформи, поставить перед собою максимальне завдання, провести цю реформу таким чином, щоб увійти в історію реформатором. А чи потрібна взагалі влада, яка не ставить перед собою максимальні цілі? Отже, МЕТА: «УВІЙТИ В ІСТОРІЮ РЕФОРМАТОРОМ».

Умовою успішного досягнення цієї мети, є виконання двох необхідних умов. Про них я говорю протягом усього дослідження. Необхідно повною мірою задовольнити особисті зацікавленості і влади, і населення. Влада зацікавлена в збереженні влади і реформа ні в якому разі не повинна привести до втрати влади. А населення зацікавлене в кардинальному поліпшенні життя і чекає його від влади. Таким чином, щоб увійти в історію реформатором:

  • З одного боку, необхідно мати владу на момент початку реформ і не втратити владу в результаті її проведення, тому що без влади неможливо навіть почати реформи, а втрата влади в результаті проведення реформ, робить сумнівним входження в історію;
  • З іншого боку, одночасно, необхідно швидко, за один термін владних повноважень, на практиці досягти кардинальних поліпшень життя в Україні, тому що увійти в історію дозволяє тільки оцінка жителями країни результатів діяльності реформатора, а вони хочуть жити краще і не через 5 років, а вже сьогодні, і другого шансу можуть просто не надати.

Ця мета і необхідні умови з визначення реформатора на самому початку дослідження.

Щоб реалізувати ці необхідні умови, потрібно вибрати методи реалізації необхідних умов. Почнемо з «Необхідної умови 2». Тут все просто. Щоб реалізувати в повній мірі «Необхідну умову 2» і «Швидко, за один термін владних повноважень, на практиці досягти кардинальних поліпшень життя в Україні», для цього необхідно застосувати «Метод реалізації необхідної умови 2»: «На практиці здійснити швидкі, ефективні реформи, результатом яких стануть кардинальні поліпшення в Україні», тому що «Без ефективних і результативних реформ неможливо досягти кардинальних поліпшень» (Вихідна посилка 22).

Що ж стосується «Необхідної умови 1», то тут «Метод реалізації» теж простий. Щоб реалізувати в повній мірі «Необхідну умову 1»: «Мати владу на момент початку реформ і не втратити владу в результаті їх проведення», влада вирішує, що для цього необхідно застосувати «Метод реалізації необхідної умови 1»: «Не робити різких кроків, підтримувати стабільність, проводити реформи тільки в тих сферах і такому вигляді, які не створять проблем для збереження влади». Саме так діє будь-яка влада в Україні, минула і нинішня. Такі дії можливі і всередині будь-якої конкретної реформи: це робимо, а це робити не будемо. Прикладів Ви знаєте і можете знайти безліч.

Але це простота в гіршому її прояві – просте рішення без пошуку рішення. Лобове рішення. Перше рішення, яке приходить в голову, без спроб зрозуміти, що за ним стоїть. Давайте подивимося, що лежить в основі таких дій або бездіяльності? Що є вихідною посилкою для застосування саме такого методу? І наскільки вагомими є ті причини, які призводять до застосування такого методу? А підстави у влади дійсно надзвичайно вагомі! Ви ж пам’ятаєте, що у влади особиста зацікавленість зосереджена на збереженні влади. І на думку влади, існують чинники, які можуть привести до втрати влади, в результаті проведення кардинальних реформ:

  • Весь попередній досвід управління змінами говорить про високу ймовірність отримання результату: «хотіли як краще, а вийшло як завжди», який напевно призведе до втрати влади.
  • Ущемлення інтересів різних груп еліт в результаті реформ можуть негативно відбитися на перспективі збереження влади.
  • У значної частини населення (яка активно бере участь у виборах) існує запит на стабільність і негативне ставлення до змін.
  • Досвід реформування інших країн демонструє тенденцію: часто, в результаті проведення кардинальних реформ, реформатори на найближчих виборах втрачають владу, як правило, безповоротно.

Погодьтеся, це дійсно вагомі підстави, якщо виходити із завдання збереження влади. Ось ці підстави і призводять до застосування «Методу реалізації необхідної умови 1».

І тепер все це повністю суперечить швидким, ефективним реформам для кардинального поліпшення життя в Україні. А якщо ще згадати, що поліпшення повинні бути в усіх сферах, то стане зрозуміло, що «Метод реалізації необхідної умови 1» – це і система пріоритетів, і локальний оптимум, і компроміс в одному флаконі, все те, що не дозволяє діяти ефективно і виключає досягнення мети в повному обсязі, а найчастіше, унеможливлює навіть який-небудь рух до мети взагалі. Ось з таким конфліктом влада, а значить і вся країна, живуть 25 років. І протиріччя міститься в абсолютно протилежних методах. Тут не тільки не увійти в історію реформатором, а взагалі, про будь-які поліпшення, не може бути й мови.

Ті, хто прочитав Частини 2 і 3, можуть перейти далі>, Це пояснення для тих, хто пропустив Частини 2 або 3. Це дійсно конфлікт і серйозний конфлікт. А який загальноприйнятий спосіб реакції на конфлікт? Ну звичайно ж, компроміс. Компроміс завжли побудований на частковому задоволенні необхідних умов, а вони на те і необхідні, що повинні бути задоволені в повному обсязі, щоб мета була досягнута без урізання за змістом. «Компроміс, в принципі, не дозволяє розв’язати конфлікт, тобто не є результативним методом розв’язання конфлікту» (Д-р Голдратт). Конфлікт проявляється, якщо виникають суперечності між методами реалізації необхідних умов досягнення будь-якої мети. Протиріччя створюємо ми самі в процесі своєї діяльності, хоча абсолютно точно знаємо, що в оточуючій нас дійсності не існує протиріч. Більш того, ми щодня будуємо свої дії, виходячи з уявлення, що протиріч не повинно бути взагалі.

Уявіть, що Ви купуєте ковбасу. Продавець зважив її на терезах і вони показали 300 гр. Ви сплатили за 300 гр. Але Вам, з якоїсь причини, захотілося зважити покупку на контрольних терезах і вони показали 200 гр. Ви сплатили за зайві 100 гр.! Конфлікт? Конфлікт! І як його вирішити? Ви, природно, звернетесь до продавця і вимагатимете, щоб він усунув протиріччя, тобто повернув гроші за 100 гр., яких бракує. Скажіть чесно, як Ви відреагуєте на пропозицію продавця піти на компроміс і вважати, що вага ковбаси: «Так і бути, не 300 гр., Але й не 200 гр., а 250 гр.»! Які і будуть підлягати оплаті, і він Вам поверне гроші не за 100 гр., а за 50? Упевнений, що Ваша реакція на пропозицію такого компромісу буде однозначною: «Ви, що? Знущаєтесь?». Але чому ж тоді в інших ситуаціях ми з готовністю йдемо на компроміси або не заперечуємо проти них?

А що ж робити з ковбасою? Ви можете її повернути і вимагати повного повернення грошей, тобто вийдете з конфлікту і будете шукати магазин, де можна провести взаємовигідну операцію купівлі-продажу. Або викличете адміністрацію магазину і спробуєте розв’язати конфлікт, доводячи, що переплатили за товар, який не отримали. Хоча, насправді, конфлікт не в цьому. А в тому, що є протиріччя: різні терези показують різну вагу для одного і того ж шматка ковбаси. А значить, як мінімум одні з них показують невірну вагу. Формалізуємо цей конфлікт:

Ви виходите з того, що контрольні терези показують правильну вагу, а вихідна посилка продавця в тому, що його терези правильні. Це протиріччя, а протирічь не існує. Значить, чиясь вихідна посилка помилкова, а може й обидві. Всі абсолютно точно знають, що протиріч бути не повинно. І тепер уже всіх, в тому числі і Вас, цікавить не стільки конкретна вага, скільки те, які ж терези показують неправильну вагу! Тобто всі зосереджені на вихідних посилках. Тому що невідомо, скільки вже було заплачено зайвих грошей або відпущено неоплаченого товару і скільки ще буде. Розв’язати конфлікт можна, якщо перевірити, чия ж вихідна посилка невірна, зваживши на обох терезах еталонний вантаж, тобто усунути протиріччя. Якщо контрольні терези брешуть, а у продавця правильні — всі залишаються при своїх. Якщо ж брешуть терези продавця, а контрольні показують вірну вагу — Вам повернуть гроші. А якщо і ті, і ті терези показують невірну вагу, то можливі різні варіанти, включаючи і доплату з Вашого боку. Тобто зміняться одна або обидві вихідні посилки, а значить і методи реалізації необхідних умов. Конфлікт буде вичерпано тільки в тому випадку, якщо на будь-яких терезах буде фіксуватися одна і та ж, правильна вага, а методи реалізації необхідних умов не суперечитимуть один одному.

«Кожен раз, коли Ви опиняєтеся в конфліктній ситуації, особливо, коли організація опиняєтеся в конфліктній ситуації, це означає, що одна з подібних вихідних посилок, незалежно від того, скільки людей вірить в неї, навіть якщо весь світ вірить в неї, все ж невірна! »(Д-р Голдратт). Розв’язання будь-якого конфлікту завжди відбувається шляхом виправлення невірних вихідних посилок, а отже і змін методів реалізації необхідних умов або самих необхідних умов. Одна біда, ми вкрай рідко надаємо значення змісту конфлікту! Звичайно ж, не формалізуємо протиріччя і вже точно не намагаємося зрозуміти, що лежить за вихідними посилками, які і формують ці протиріччя. І замість отримання взаємовигідного рішення в результаті розв’язання конфлікту, ми намагаємося знайти компроміс, вважаючи його, методом пошуку взаємної вигоди (якщо, звичайно, конфлікт не стосується умовної ковбаси і наших не умовних грошей). Компроміс в результаті часткового задоволення необхідних умов призводить до одного результату: ні одна зі сторін не задоволена, тобто всі незадоволені. Конфлікти були, є і будуть. «Звичайно, я не стверджую, що в реальній дійсності, коли Ви маєте справу з людьми, немає конфліктів. Я одружений. Але я стверджую, що компроміси, в результаті яких всі залишаються незадоволені — це не спосіб вирішення конфлікту!» (Д-р Голдратт). Повернемося до нашого конфлікту:

 

Отже, що необхідно зробити для вирішення цього конфлікту, Ви вже знаєте. Визначитися, який з методів реалізації необхідної умови помилковий і що стоїть за його вихідною посилкою:

Давайте розбиратися. «Метод реалізації необхідної умови 2» простий. А «Вихідна посилка 22», начебто лежить на поверхні. Зовні, дійсно, все дуже просто, якщо не враховувати того, що все дослідження до цього моменту, це пошук рішення саме для цього методу і підтвердження цієї вихідної посилки. Як я говорив на самому початку, простота рішення, далеко не завжди, простий шлях пошуку цього рішення. А це ще навіть не саме́ просте рішення, це поки тільки простий метод реалізації необхідної умови. Але для виконання в повному обсязі «Необхідної умови 2» ми вже майже все знаємо. Ми знаємо ключову причину, що створює весь комплекс негативних явищ в Україні. Знаємо те, що якщо нам вдасться змінити зміст Твердження 101, то зміниться вся система, що склалася в Україні. І це станеться швидко, максимально ефективним способом і неминуче призведе до кардинальних поліпшень.

Тепер головними проблемами для нас є «Метод реалізації необхідної умови 1» і «Вихідна посилка 12». Вони і є відповіддю на питання: «Що змінити?». Якщо ми не зможемо їх змінити, то ми не зможемо змінити або усунути і Твердження 101, скільки б не вимагали цього від влади і скільки б влада не намагалася це здійснити. А значить, потрібно по пунктам досліджувати «Вихідну посилку 12» і усунути всі, навіть найменші, заклопотаності влади з приводу зміни «Метода реалізації необхідної умови 1». Тобто ми зможемо отримати відповідь на питання: «На що змінити?».

Якщо уважно-уважно подивитися на ці чотири пункти у «Вихідній посилці 12», то можна розрізнити, що над владою в Україні завжди висить Дамоклів меч – вкрай висока ймовірність втрати влади. Природа цього меча в подвійності ситуації, в якій діє влада. Владу обирають і виборці замовляють для себе поліпшення життя, а інструмент у влади, тобто держапарат – радянський, з людожерськими функціями і методами, з яким покращення життя виборців досягти неможливо. І як тільки виборці починають щось вимагати від влади, влада дивиться на меч, що висить над нею і задається дуже непростим питанням: «А що далі?». І це дійсно дуже непросте питання. Наприклад, величезне обурення у населення, викликає відсутність покарань для казнокрадів з команди Януковича. Але давайте подивимося на меч і запитаймо себе: «А що далі?». Уявімо, що посадки почалися. І хоча персон, на яких нема де ставити проби, достатня кількість, їх посадки не вирішують для влади питання збереження влади. Перші посадки будуть зустрінуті із захватом і викличуть загальне схвалення. «А що далі?» На четвертій-п’ятій посадці, коли жага крові і помсти будуть вже вгамовані, посадки перетворяться на буденність. А після десятої, їх просто перестануть помічати. І в першу чергу тому, що самі по собі посадки представників «злочіної влади» не створюють систему забезпечення справедливого захисту для всіх і рівності всіх перед Законом. А значить, всім буде зрозуміло, що це показові виступи влади, замість створення системи захисту та рівності перед Законом. А ще посадки не вирішують головну особисту зацікавленість населення — жити краще вже сьогодні. І коли посадки перестануть бути гарячою новиною, все знову повернеться до невдоволення відсутністю поліпшень життя. А їх то і неможливо досягти – влада буде втрачена. І з високою ймовірністю до влади можуть прийти соратники, партнери, друзі або куми посаджених (у нас адже все пов’язано). Як Ви думаєте, що буде з тими, хто садив або санкціонував посадки. Правильно, вони теж сядуть. І сядуть під загальне схвалення. Адже поліпшень немає, так нехай сидять, мабуть, є за що, напевно накрали. І так весь час виконання владних повноважень. Погляд на меч і питання: «А що далі?». 

Але повернемося до чотирьох пунктів. Отже, пункт перший «Вихідної посилки 12»: «Весь попередній досвід управління змінами говорить про високу ймовірність отримання результату: «хотіли як краще, а вийшло як завжди», який напевно призведе до втрати влади». Дійсно, можна почати реформи і не отримати результатів або ці результати будуть негативними. «А що далі?» Населення навряд чи буде в захваті і на виборах це продемонструє. Влада буде втрачена. Не скажу, що все тут просто, але рішення реально просте і воно у нас вже є. Частина 2 і Частина 3 повністю присвячені вирішенню цієї проблеми. Якщо проводити одну реформу, яка спрямована на усунення причини нинішнього стану системи, з вірно сформульованою і досягнутою випереджаючою метою, ефект «хотіли як краще, а вийшло як завжди» буде виключений в принципі. Реформи проходять швидко і результативно, якщо в їх основі лежить зниження витрат транзакцій, шляхом зменшення кількості транзакцій, до мінімально можливого рівня, з одночасним збільшенням ефективності цих транзакцій, для отримання результату, максимально необхідного змісту. Випереджальна мета, одна реформа, фокусування на причині. Реформи, що ведуть до поліпшення життя, підтримуються населенням і викликають у нього бажання «продовження банкету». Рішення для першого пункту, повністю збігається з рішенням для «Необхідної умови 2», а значить цей пункт, із знайденим для нього рішенням, не приведе до втрати влади, тому що він виводить владу до «Логіки збереження влади».

Пункт другий: «Обмеження інтересів різних груп еліт в результаті реформ можуть негативно відбитися на перспективі збереження влади». Це те ж саме запитання: «А що далі?». Але в основі цього формулювання лежать ілюзії і побудовані на них компроміси. Це і ілюзія влади про дорожнечу виборів, а значить і про необхідність компромісів з держапаратом, для використання конфіскацій з метою наповнення виборчого бюджету. Це і компроміси з місцевою владою, з метою підтримки на виборах. Це і залучення представників різних центрів впливу у владну команду, а значить і компроміси з ними, для підтримки і фінансування під час виборів, як мінімум не протидії. Плюс, як я вже говорив, вся наша влада проходила своє становлення в 90-х і 2000-х роках і мало, які форми співробітництва і з ким, у них в ті часи були, які партнери і які домовленості залишилися з тих часів і можуть невчасно відкритися. Все це і багато іншого дійсно серйозна підстава, якщо не враховувати, що голосують не ті, з ким укладені домовленості і досягнуті компроміси, а все-таки населення, а з кожним обертом по замкнутим колам воно все більше і більше «дорослішає». І якщо воно ще не повністю навчилося за якими критеріями вибирати, то не вибирати владу, яка не досягла поліпшень для населення, вже вміє. А ще не враховується тимчасовий і необов’язковий характер домовленостей і компромісів. Якщо тих, хто знаходиться у владі, центри впливу визнають відпрацьованим матеріалом, то без жодних сумнівів, на виборах їх зіллють на користь нових кандидатів, більш вигідних домовленостей і компромісів. Так що, єдиним рішенням для цього пункту є опора не на домовленості, а на населення країни. А значить знову реформи, які приведуть до кардинальних поліпшень для населення. Я процитую сам себе: «А якщо поліпшення, вже досягнуті владою, значні, а тим більше кардинальні, то реакції виборців змінюються настільки ж кардинальним чином. «Поліпшення» вже є. Те, що «зможуть» вже доведено. «Думка» виборців стає надзвичайно раціональною. В руках уже є цілком відчутний журавель, плюс, завдяки пред’явленій стратегії, проглядаються на підході ще й парочка наступних, а опоненти пропонують обміняти журавлів на щось, що ще десь високо в небі і не відомо, прилетить чи воно взагалі. В цьому випадку змінюється і «готові»: тепер не просто «готові голосувати», а «готові» захищати, як те, що вже є в руках, так і те, до чого напевно зможуть дотягнутися, правда, трохи пізніше. У цьому випадку, будь-які слова критики і агітації з боку опонентів влади гарантовано програють реально досягнутим владою поліпшеням. Це і є «Логіка збереження влади».» (Я, Частина 1 цього дослідження). Домовленості не гарантують збереження влади. Єдиною гарантією може служити тільки підтримка влади населенням і пряма вигода для населення від продовження виконання чинною владою своїх повноважень. Рішення і для другого пункту, повністю збігається з рішенням для «Необхідної умови 2», а значить і цей пункт, із знайденим для нього рішенням, не приведе до втрати влади, тому що він також виводить владу до «Логіки збереження влади».

Пункт третій. «У значної частини населення (яка бере участь у виборах) існує запит на стабільність і негативне ставлення до змін». Пункт надзвичайно важливий і дуже цікавий. Я б сказав, що він визначальний. І все тут залежить від визначення поняття «стабільність». Що зараз розуміється під словом «стабільність»? І чому дуже велика частина населення негативно ставиться до змін? На останнє запитання відповісти просто. Тому що всі зміни, які відбувалися в країні з середини 1980-х років, безперервно погіршували життя людей. І в результаті цього «стабільність» розглядається, як відсутність погіршень. Що завгодно, хто завгодно, але тільки, щоб не було гірше. Інша форма популярного в Радянському Союзі висловлювання: «Аби не було війни!». Саме таке розуміння «стабільності» населенням і використовують в своїх цілях всі популісти (В СРСР комуністи теж постійно торочили про загрозу з Заходу). Люди, замордовані 30-ма з гаком роками безперервних погіршень і втрат, готові вибирати кого завгодно, відмовитися від будь-яких цінностей, змінювати яку прийдеться владу і вірити першим-ліпшим обіцянкам, в надії що їх життя не стане гірше. І саме тут населення потрапляє в пастку. Будь-яка система весь час змінюється в результаті спонтанних взаємовпливів частин системи одна на одну, незалежно, чи є на неї зовнішні впливи, чи немає. Неконтрольовані взаємовпливи безперервно погіршують стан системи. Навіть для того, щоб просто підтримувати систему в стабільному стані, потрібно прикладати цілеспрямовані і дуже точні впливи на неї, тобто змінювати її. Якщо ж ці зміни неточні, то стан системи буде погіршуватися, навіть швидше, ніж без них. Тобто, якщо влада обіцяє стабільність, але діє неточно, ситуація в країні обов’язково погіршиться. А чергові популісти будуть знову обіцяти повернути стабільність. Підтримувати стабільність значно складніше і дорожче, ніж домогтися поліпшень, тому що доводиться реагувати на непередбачувані погіршення і діяти в режимі гасіння пожеж (детально в Частини 2). Але населення вимагає стабільність. А ще є головна особиста зацікавленість будь-якої людини – це жити краще вже сьогодні. І влада не може ігнорувати ні цей запит на «стабільність», ні бажання жити краще. Так у чому ж справа? Хочуть «стабільності» – дати «стабільність». А якщо домогтися поліпшень простіше, то влада і повинна піти цим більш простим шляхом. І запропонувати населенню «стабільність» і «поліпшення», але в іншому трактуванню, а саме: «СТАБІЛЬНІСТЬ ПОЛІПШЕНЬ». Замість «стабільності відсутності погіршень», «стабільність поліпшень»!!! Абсолютно кардинальне рішення! І якщо його здійснити на практиці, то воно точно, для того, хто його реалізує, потягне на входження в історію реформатором і пам’ятник за життя. А головне, опонентам довго і складно буде що-небудь протиставити, поки сама влада не розслабиться і не надасть їм приводи. Таке рішення для цього пункту повністю задовольнить запит населення і на «стабільність», і на «поліпшення». І задовольнить його на принципово іншому, незрівнянно більш якісному рівні, тобто «регулярний журавель в руках». Більш того, «регулярний журавель в руках» не тільки кардинально змінить негативне ставлення до змін, але і призведе до підтримки влади населенням і співпраці між ними. А ще повністю усуне і непросте питання: «А що далі?», і Дамоклів меч над головою влади. Яким же чином реалізувати стабільність поліпшень? Доктор Елі Голдратт в своїй «Теорії обмеження системи» називає таку стабільність поліпшень «Процесом безперервного поліпшення» і нам необхідно спроектувати цей процес для України. А для третього пункту рішення про «стабільність поліпшень», не тільки повністю збігається з рішенням для «Необхідного умови 2», а навіть перевищує його по результату, який може бути досягнутий. А значить і цей пункт, із знайденим для нього рішенням, так само, як і попередні два, не приведе до втрати влади, тому що він виводить владу до «Логіки збереження влади». І не просто разовому збереженню влади, а створюються передумови для довгострокової підтримки виборцями реформатора і його партії під час виборів. 

Пункт четвертий: «Досвід реформування інших країн демонструє тенденцію: часто, в результаті проведення кардинальних реформ, реформатори на найближчих виборах втрачають владу, як правило, безповоротно». Можна по різному ставитися до цього пункту, але те, що він викликає суттєві побоювання у влади і обережне ставлення до рекомендацій таких реформаторів, заперечувати неможливо. Пояснити це просто. Якщо у себе в країні влада була втрачена в результаті проведення реформ, то чому їх рекомендації не приведуть до втрати влади в Україні? А практично всі причини втрати влади реформаторами вже були раніше описані в цьому дослідженні. Це може бути, що завгодно, і більша кількість реформ, ніж система може переварити, і фокусування не на причинах, і якісь негативні, з точки зору виборців, дії реформатів, часто навіть не пов’язані з реформами, і компроміси, і локальні оптимуми. Хоча я більше схиляюся до трьох варіантів:

  • Перший варіант, реформи могли проводитися непопулярними методами, за рахунок населення.
  • Другий варіант. Була проведена одна або кілька, нехай і дуже успішних реформ, але які не привели до «стабільності поліпшень», а значить, питання «А що далі?» не було усунуте, а в подальшому відповіді на нього чомусь не знайшлося. Або відповідь виявилася невірною, а доля реформатора та ж сама, що і доля сапера, і той, і інший помиляються один раз.
  • Третій варіант, результати реформ стали відчутними з істотною тимчасовою затримкою, вже після втрати влади реформаторами, а значить віднесені на рахунок вже нової влади.

Всі рішення для цього пункту містяться в цьому дослідженні і всі вони не суперечать рішенням для «Необхідного умови 2» і не приведуть до втрати влади, тому що будь-яка з них, виводить владу до «Логіки збереження влади» і влада не повторить долю іноземних реформаторів.

У списку стурбованості влади має бути на два пункти більше, але я вирішив їх не включати в список в конфлікті. По-перше, вони більшою мірою відносяться до підозр в зловмисності, а я не хочу кого б то не було звинувачувати без рішення суду. А по-друге, вони мають те саме рішення, що і всі попередні.

П’ятий пункт: «Зберегти можливості, які є у влади на даний момент». Як правило, зберегти хочеться ті можливості, які носять не зовсім законний характер, законні нікуди не подінуться при будь-якому розкладі. Всі незаконні можливості потрібні, через ту ж неможливості для влади використовувати держапарат, як інструмент виконання замовлення виборців на кардинальні поліпшення життя. А все ті ж ілюзії і омани не дають можливості знайти ефективне рішення для цієї ситуації. Це і необхідність використання можливостей конфіскацій за допомогою держапарату для наповнення виборчого бюджету. І концентрація повноважень через паралельну систему управління за допомогою неформального впливу, через неможливість управляти держапаратом і застосовувати, вбудовані в нього методи управління. Якщо буде реалізована реформа держапарату, повернута керованість і досягнута «стабільність поліпшень», що забезпечує підтримку влади з боку населення і співпрацю населення з владою, то необхідність у додаткових можливостях, не передбачених Законом, відпаде. Більш того, з’являться нові, значно більші можливості. Так що, має сенс відмовитись від незаконних можливостей і відмовитись якнайшвидше. Пам’ятаєте? Чим довше за них чіплявся Янукович, тим більше він відставав від вимог населення, тим більше зростало невдоволення, збільшувався обсяг і рівень вимог.

Шостий пункт: «Уникнути покарання за порушення Законів під час виконання владних повноважень». Вони, напевно, є у будь-якої влади. Хоча б, в результаті діяльності паралельної системи управління, адже вона побудована не на Законі, а на неформальному впливі. А загальна відповідь все та ж, потрібно так поліпшити життя населення, щоб увійти в історію реформатором. Тобто запустити в країні процес безперервного поліпшення і просто перемогти. А переможців не судять. І владу вони не втрачають.

Власне, для того, щоб крок за кроком усунути всі причини, які можуть привести до втрати влади і було зроблено це дослідження. Тому що всім нам, жителям України, потрібні кардинальні поліпшення життя в країні, а для цього необхідно реалізувати на практиці вже доведене рівняння «успішні реформи = гарантоване збереження влади». І ми усунули чергові причини і черговий конфлікт, які могли привести до втрати влади, а значить, були перешкодою на шляху успішних реформ. Як же тепер виглядає конфлікт? Повністю змінена «Вихідна посилка 12». Відповідно повністю змінився «Метод реалізації необхідної умови 1» і тепер не суперечить «Методу реалізації необхідної умови 2», а навіть перевищує його за можливим результатом. Конфлікт повністю розв’язаний. Отримане взаємовигідне рішення:

Таким чином, ми тепер абсолютно точно знаємо, що потрібно змінити в Україні, а головне на що! Ми зняли дуже вагомі підстави, які були у влади і обмежували, принаймні, могли обмежувати рішучість влади в проведенні реформ. І тепер влада може без побоювань змінити «Метод реалізації необхідної умови 1» з «Не робити різких кроків, підтримувати стабільність, проводити реформи тільки в тих сферах і такому вигляді, які не створять проблем для збереження влади» на «ЗАПУСТИТИ В КРАЇНІ ПРОЦЕС БЕЗПЕРЕРВНОГО ПОЛІПШЕННЯ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕРЕРВНИХ, СТАБІЛЬНИХ І КАРДИНАЛЬНИХ ПОЛІПШЕНЬ».

 

Процес безперервного поліпшення.

Я на жаль не пам’ятаю автора наступної думки, точну цитату знайти в інтернеті не можу, тому наводжу по пам’яті. Я почув цю думку десь наприкінці 2014 — на початку 2015 років: «Україну врятує або диво, або технологія!» (якщо знаєте автора, скиньте посилання, відновлю тут авторство). Але в процесі дослідження, я прийшов до висновку, що Україну врятує не диво і не технологія, а диво технологія. І цією диво технологією є «Процес безперервного поліпшення», який є неминучим наслідком застосування «Теорії обмеження». Я не буду в подробицях викладати всю «Теорію обмеження системи» Доктора Елі Голдратта, кожен може знайти масу навчальних матеріалів і роботи самого Доктора Е.М. Голдратта. Я просто покажу ті елементи, які знадобляться в Україні для першої реформи. А для початку наведу цитату зі статті у Вікіпедії «Теорія обмеження …, розроблена у 1980-ті роки Еліяху Голдраттом, в основі якої лежить знаходження ключового обмеження системи та управління ним, що зумовлює успіх і ефективність всієї системи в цілому. Основною особливістю методології є те, що роблячи зусилля над управлінням дуже малою кількістю аспектів системи, досягається ефект, що набагато перевищує результат одночасного впливу на всі або більшість проблемних областей системи відразу.».

Давайте подивимося, як Доктор Елі Голдратт описує процес безперервного поліпшення. Це всього п’ять кроків:

  • Крок 1. Знайти обмеження системи;
  • Крок 2. Вирішити, як максимально використати (змінити, усунути) обмеження системи;
  • Крок 3. Підпорядкувати цьому рішенню роботу ВСІХ інших елементів системи;
  • Крок 4. Розвинути (розшити, розширити) обмеження системи;
  • Крок 5. Якщо в результаті попереднього кроку обмеження усунуто, повернутися до кроку 1.
  • Попередження: Не допустити, щоб інерція стала обмеженням системи.

Давайте на прикладі цього дослідження розглянемо ці п’ять кроків. Крок 1 ми зробили в Частини 4 дослідження, коли визначили обмеження системи. Їм є факт викладений в Твердження 101: «В УКРАЇНІ ЗА 25 РОКІВ НЕ ЗМІНЮВАВСЯ КЛІЄНТ І ВЛАСНИК держапарату, НЕ ПРОВОДИЛИСЯ РЕФОРМИ НІ САМОГО ДЕРЖАПАРАТУ, НІ МЕТОДІВ, ЯКИМИ ДІЄ ДЕРЖАПАРАТ, НІ ПРИНЦИПИ ОПЛАТИ ЙОГО ПОСЛУГ».

Крок 2, це Частина 5 повністю, в якій ми розв’язали конфлікт, усунули заклопотаності влади, які заважали рішуче проводити реформи і вирішили, що максимальним використанням обмеження буде переведення країни на процес безперервного поліпшення, а тепер шукаємо, що потрібно для запуску процесу безперервного поліпшення. І продовжимо в Частини 6, коли будемо шукати, що потрібно на практиці зробити, щоб процес став реальністю.

Крок 3 ми зробимо також в Частини 6, коли будемо шукати відповідь на питання: «Як забезпечити зміни?».

Крок 4 ми зробимо теж в Частини 6. Це будуть правила стратегії, яка забезпечить ефективне і успішне функціонування процесу безперервного поліпшення, і надасть ширші можливості отримання ефективних результатів.

Крок 5. Тут я вдамся до ще однієї власної цитаті з Частини 2: «Іншими словами, якщо потрібно швидко отримати результат, влада повинна обмежитися однією реформою. І починати наступну, тільки після отримання незворотних результатів попередньої, і то, тільки в разі, якщо в ній є необхідність (про необхідність пізніше)». Ось пізніше і настало. Крок 5 — це інструмент, за допомогою якого і можна визначити чи потрібна наступна реформа чи ні. Змінилося обмеження – готуємо нову реформу, залишилося поточне обмеження – використовуємо його для управління системою. Якщо спрогнозувати Крок 5 для нашої реформи, то повне усунення обмеження для нас не дуже добре. Воно недобре тим, що реформа, яку потрібно проводити, це реформа держапарату, а це надзвичайно інерційна структура. Але у неї є слабке місце – нею можна керувати, якщо, звичайно, відновити керованість. І керованість можна відновити, без розстрілів і репресій, які були вбудовані в радянський держапарат в якості ефективних механізмів управління. Функціонери держапарату, як і будь-які наймані працівники, змушені завжди підпорядковуватися правилу: «Як ти мене оцінюєш – так я і роблю». Потрібно просто встановити такі правила, обов’язково прості правила, які просто виконувати, а головне просто контролювати. Нинішні правила, нікуди не направляють держапарат і стимулюють функціонерів до дій, які важко назвати корисними для країни в цілому і для населення зокрема. Нинішні правила не піддаються ніякому контролю і базуються на домовленостях. Нові ж правила і будуть направляти держапарат в потрібну сторону. Ми змінимо, а не усунемо факт в твердженні 101 і отримаємо інструмент довгострокового управління обмеженням. Держапарат залишиться обмеженням через свою інерційність, але це буде принципово інше, нове обмеження, з іншими функціями і методами. Справа в тому, що якщо усунути обмеження повністю, то доведеться знову і знову перебудовувати систему держапарату, а держапарат не витримає численних змін правил і не зможе нормально працювати, інерція не дозволить. Простіше організувати Кроки 2, 3 і 4 таким чином, щоб нові правила, дозволили організувати роботу держапарату без частих кардинальних змін, а передбачали лише дрібні настройки в процесі роботи. Ось власне і все про п’ять кроків процесу безперервного поліпшення.

У Вас можуть виникнути закономірні питання. А чим же ми займалися до Частини 4, витратили стільки часу і зусиль? І яким боком все, що описано в Частинах 1, 2 і 3, відноситься до п’яти кроків «Процесу безперервного поліпшення»? А ми виконували те, про що сказано у Попередженні: «Не допустити, щоб інерція стала обмеженням системи». І там, в Частинах 1, 2 і 3, ми також послідовно проходили всі п’яти кроків «Процесу безперервного поліпшення». Весь держапарат, будь-яка влада в Україні до сьогоднішнього дня працювали і працюють за інерцією, повторюючи всі помилки, які до них вже багаторазово здійснювали попередники. І в тому числі, і дві головні. Тактичну: «Кожна нова влада завжди впевнена, що попередники проводили не ті реформи, не ту кількість, а якщо ті і в потрібній кількості, то якось не так. Тобто будь-яка влада веде мову не про розв’язання конфлікту, а про нове компромісне рішення. Про новий, кращій і правильний компроміс, з точки зору нової влади». І стратегічну: «З самого початку допускається можливість отримання від системи результату, відмінного від попередніх спроб, шляхом зміни персони керівника або методів управління, без зміни системи і вбудованих в неї механізмів управління». Що це як не інерція? Насправді, у нас був випадок з двома ключовими причинами, одна з яких інерція. Але ми знайшли рішення, за допомогою якого можна повністю усунути цю ключову причину, але це вимагало значно більше часу на пошук рішення. Ось в Частинах 1, 2, 3 і частково в Частини 4 ми і розбиралися з тим, як інерція перешкоджає проведенню будь-яких реформ взагалі. В результаті ми знайшли спосіб усунути ключову причину, викликану інерцією і перевели ситуацію з двома причинами на найпростішу ситуацію «одна причина — одна реформа». Інерція страшна штука. Якщо вчора так діяли, значить, і сьогодні ПОТРІБНО діяти таким же чином. А те, що це не приносить результатів або результати катастрофічні — не має значення. Звичні процеси — все, а результати — нічого! Адже про декомунізацію говорять давно, багато і зі смаком, абсолютно правильно називають її головною реформою, а на практиці, багато дій і мало результатів. Довелося довго повозитися поки вдалося зрозуміти, що це інерція і що саме вона винна в існуванні безлічі проблем в країні. Зокрема, призводить до того, що реформи в Україні – це прямий шлях до втрати влади. В результаті цього дослідження, у нас тепер є рішення для подолання інерції: Одна реформа, спрямована на усунення (зміну) ключової причини і з метою, яка проектує модель, що випереджає всі моделі, що існують на сьогоднішній день. Якщо Ви думаєте, що в тій же Європі немає інерції, то Ви глибоко помиляєтеся. Нинішня криза в країнах західноєвропейської демократії викликана двома причинами і одна з них, це саме інерція. Тільки це інерція, на недосяжному, поки, для нас рівні. Адже давно доведено, що компроміс не розв’язує конфлікт і проблему, навколо якої він виник, а заганяє їх усередину і розтягує у часі. У 80-і Доктор Елі Голдратт створив методику пошуку і практичного вирішення будь-якого конфлікту, без компромісів і з отриманням взаємовигідного рішення. Але й досі компроміс є головним інструментом вирішення проблем, принаймні, в Європі. Є навіть такий вислів, який говорить про те, що компроміс зведений в абсолют: «Мистецтво компромісу». Те, що не веде до швидкого і ефективного рішення, те що є втіленням небажання думати, працювати і змінюватися, зведено в ранг мистецтва! І це саме інерція – одна з причин кризи. Про другу причину західноєвропейського кризи трохи пізніше.

Далі я спробую вирішити два завдання одночасно. По-перше, продемонструвати, як може працювати процес безперервного поліпшення і навести кілька прикладів. А по-друге, під час цієї демонстрації підтвердити, що держапарат такий же суб’єкт економічних відносин, як і будь-яке підприємство в бізнесі. Для цього відволічемося від реформ і трохи поговоримо про бізнес. Можна було б відволіктися на щось інше, але тільки бізнес має дуже конкретний вимірювач ефективності досягнення мети. Мета в бізнесі одна — робити гроші, а вимірювач – це кількість грошей в одиницю часу. Тобто швидкість грошового потоку. Давайте подивимося на графіках, як працює процес безперервного поліпшення в бізнесі. Я думаю, що багато хто знайомий з графіком життєвого циклу підприємства. Я розглядаю його, як графік зміни швидкості грошових потоків протягом життєвого циклу підприємства. Я взяв в інтернеті перший-ліпший (вже не пам’ятаю де):

В інтернеті цих графіків безліч, в різних модифікаціях і з різними поясненнями, різних форм і конфігурацій, з прямими ділянками, як цей або з такими, що еволюціонують по складних траєкторіях, але всі вони неодмінно гарантують підприємству стагнацію, під назвою зрілість, ранній чи пізній занепад і смерть, і відводять зростанню дуже невеликий відрізок спочатку. Колись давно, ще в школі, моя Вчителька Математики примудрилася вкласти в наші голови (принаймні в мою), зайняті футболом, заробітком грошей (на магнітофон, джинси або диск Beatles), риболовлею, дівчинкою з сусіднього двору і іншими, не менш важливими речами, щось на кшталт того, що для опису кривої потрібно зрозуміти, що відбувається в точках зміни кривизни, тобто точках перелому кривої.  Як їй це вдавалося? Починаючи будь-яку нову тему, вона ставила перед нами мету: «Нам потрібно щось знайти (обчислити, визначити, описати)», наприклад, довжину гіпотенузи або описати криву. Далі вона показувала, з якими проблемами або перешкодами ми можемо зіткнутися при досягненні нашої мети. Ми пропонували способи подолання цих проблем. За допомогою навідних запитань вона наближала нас до рішення. І вся ця процедура закінчувалася, коли хто-небудь формулював правило або теорему. Ми були повністю залучені в процес пошуку рішення, самі долали перешкоди, самі знаходили рішення і самі створювали остаточне формулювання. Чи можна порівняти знання, які завчив, з тими, які отримав в процесі пошуку рішення, свого рішення. Це дослідження і є пошук перешкод і способів їх подолання. Але повернемося до графіка і до точок перелому. Я виходжу з того, що ці прямі, це якісь усереднені значення, тому буду говорити про криві.

Отже, перший відрізок АВ ніяких претензій, хоча він може бути коротше. Точка В і відрізок ВС — претензій немає. Точка С перелом кривої і явне уповільнення швидкості потоку – щось стало заважати. Точка D – нові проблеми накопичуються, а старі заморожені і швидкість продовжує падати. Подальше описувати не має сенсу, тому, що там сенс відсутній, як і здоровий глузд.

Точка С – це сигнал! Сигнал про те, що десь щось заважає, щось обмежує швидкість. Система працює нестабільно і неефективно. Розумієте, що відбувається? Графік показує, що йде боротьба не з причиною, а з наслідком! Пам’ятайте, приклад з проколом колеса? Колесо втрачає тиск, а ми замість ліквідації проколу, причини втрати тиску, підкачуємо його! Але ми ж усі знаємо, що боротьба з наслідками, а не з причинами відбирає масу сил, часу і грошей, і ніколи не приносить результату. Наслідки не перемогти, поки існує причина, яка їх породила. Але інерція рулить і ми вперто підкачуємо колесо з проколом! Здоровий глузд відсутній, але, не дивлячись ні на що, так діють дуже багато хто, занадто багато, практично всі! І в бізнесі, і в політиці, і держуправлінні. Чому ж? Відповідей кілька і всі вони про інерцію: «так роблять всі», «немає часу на аналіз, потрібно гасити пожежу проблем або готувати звіт». Єдиний правдивий – «я не знаю як», а тому всі продовжують діяти як і раніше.

Давайте уявимо, що Ви знаєте ЯК. Отже, точка С. Ви виявили тенденцію до уповільнення потоку. Починаєте аналіз і фіксуєте негативні явища, які викликають уповільнення. Шляхом відновлення причинно-наслідкових зв’язків Ви можете знайти причину. З огляду на те, що минув певний час, на графіку Ви опинитеся в точці С1. Тепер, після усунення причини уповільнення, Ви повертаєтеся до колишньої швидкості грошового потоку, а може і прискорюєтеся. Ви ж не забули запобігти можливим негативним явищам, які можуть бути викликані Вашими діями під час усунення попереднього уповільнення.

А що далі? А далі всі ці розумні опису етапів, це не про Вас і Ваше підприємство! У Вас вже є навик, і потрапивши в точку С2, Ви точно знаєте, що робити! Знову фіксуєте негативні явища, відновлюєте причинно-наслідкові зв’язки, знаходите причину і усуваєте її. І як бонус: на графіку не відображено те, що періоди між виявленням уповільнення і виправленням ситуації будуть зменшуватися, пожежі практично зникнуть, а Ви, ще трохи пізніше, навчитеся передбачати, що може викликати таке уповільнення. І найчастіше це буде інерція. На кожному підприємстві існують правила, показники та інше, які на момент їх введення в дію, були спрямовані на усунення якоїсь проблеми, що існувала в той час і на той момент були корисні. Але в процесі розвитку підприємства необхідність, в них відпала, але звичка до них залишилася і вони перетворилися на чинник гальмування. Під ними поховані величезні резерви збільшення швидкості грошового потоку без масштабних дій та інвестицій. І, що характерно, жодна з перерахованих причин уповільнення швидкості грошового потоку не вимагає вкладень грошей для усунення гальмуючого ефекту. При великій кількості зовнішніх чинників уповільнення, занадто велика розкіш мати ще й внутрішні обмеження, якщо, звичайно, Ваша мета «Заробляти гроші, як сьогодні, так і в майбутньому» (Д-р Голдратт).

І ще одне! Там на графіках з життєвим циклом підприємства, в описі «Етапу формалізації управління», це той, що посередині і проходить в період, коли вже почалася стагнація, яка соромливо названа «Зрілісттю», в кінці дрібно написано з маленької літери: «упор на ефективність»! Тобто в період зростання, підприємство не ефективне, а в період стагнації саме час впертися, та так впертися, що далі нас буде чекати занепад. Тобто повна відсутність здорового глузду, почуття самозбереження і бажання хоч на хвилину включити мізки, відірвати себе від звичних процесів і спробувати зберегти те, що дає роботу і гроші сьогодні, щоб воно продовжувало давати їх і в майбутньому. Я не кажу вже про поліпшення.

Держапарат – економічний суб’єкт, такий же як і будь-яке підприємство. А значить все, що ми розглядали для бізнесу, таким же чином стосується і відноситься і до держапарату, і до влади, яка повинна керувати держапаратом для отримання поліпшень для населення, і до всієї країни цілком, стан якої залежить від результатів діяльності влади і державного апарату. І наступний графік переконливо підтверджує, що між держапаратом і підприємством немає ніякої різниці і вони підкоряються одним і тим же законам. Давате порівняємо графік життєвого циклу підприємства з яким-небудь графіком функціонування економіки, хоча б ВВП на душу населення, це теж вимірювач швидкості досягнення мети – поліпшення життя в країні, а значить і ефективності діяльності держапарату. І якщо порівняти цей графік з попередніми, то можна побачити багато спільного. Знову ж узятий графік зміни ВВП (в поточних цінах) на душу населення, перший-ліпший в Інтернеті (посилання):

Якість картинки не дуже, але й її досить. Тут важливі не так цифри, як форми кривих. На цьому графіку зведені зміни ВВП (в поточних цінах) на душу населення пострадянських країн і наші найближчих сусідів з колишнього соцтабору. Порівняйте цей графік з графіком життєвого циклу підприємства. Це все нові країни і у всіх дуже явно проглядаються відрізки АВ — «Створення» і ВС — «Зростання». Подивіться, як круто вгору пішла частина країн. Це ті країни, які дуже швидко повернулися до того стану, з якого їх вирвав СРСР. Радянський держапарат був демонтований, а Власником, Замовником, Інвестором, Платником і Клієнтом держапарату стали громадяни цих країн. Ті країни, які не поміняли держапарат, залишилися внизу. Ці країни після створення і дуже короткого зростання відразу ж перейшли в стагнацію. А Україна продемонструвала найдовший період створення, дуже коротке і невисоке зростання, і відразу ж перейшла в стагнацію. Можна сказати, що Україна не виходячи з періоду створення в’їхала в стагнацію і там перебуває, з незначними та повільними коливаннями вгору, і значними та швидкими коливаннями вниз. Посередині країни, які не поміняли держапарат, але торгують нафтою. Їх криві ростуть і падають синхронно з ціною на нафту.

Дуже цікава російська крива. На початку ціна на нафту дуже низька і до 1996 року форми кривих Росії і України мають приблизно аналогічну форму, але на різних рівнях. З 1997 по 1999 російський ВВП різко падає, причина кредитна піраміда. Це падіння, яке призвело до дефолту 1998 року і постдефолтний спаду. Спад тривав, поки в результаті обвальної девальвації не стало вигідно виробляти товари в Росії (робоча сила істотно подешевшала в перерахунку на валюту, високий курс валюти дозволив виробникам, які працюють на внутрішній ринок, конкурувати ціною з імпортом, а експортери просто виявилися в шоколаді), плюс, знадобився час на організацію цього виробництва і почалося зростання (до речі, у нас зараз спостерігається той же ефект і нинішній плавне зростання багато в чому пояснюється саме цим ефектом). Перелом в 2002 році, що означає прискорення зростання, обумовлений істотним зниженням податків. В подальшому, почалося зростання цін на нафту і прискорення зростання стало синхронним з цінами на нафту і підтверджується практично паралельними і синхронними кривими зростання у всіх країн, що торгують нафтою. Таким же синхронним із зниженням цін на нафту, для цих країн стало і падіння ВВП на душу населення.

Тепер Україна. Плавне і дуже повільне зростання, а точніше стагнація з 1992 до 1997 року. Це зростання стимулювала девальвація. З одного боку, вона стимулювала внутрішнього виробника, робила невигідним імпорт, а з іншого боку, моторошні темпи інфляції практично нівелювали зростання. У 1997 році перелом і починається повільне падіння, по суті, продовження стагнації, але вже зі знаком мінус. Тут теж все зрозуміло. У вересні 1996 року введена власна валюта і стимулюючий ефект девальвації зник. З 2000 року починається зростання, це результат єдиної реформи, а саме перехід від планової економіки до ринкової, проведеної Президентом Кучмою. Але він істотно менш крутий, ніж у країн, які провели реформи своїх держапаратів. Це пояснюється тим, що перехід був здійснений не повний і вельми специфічний. Плюс, компроміси з держапаратом, який залишився радянським. А радянський держапарат забезпечити зростання чогось на душу населення не може — не для того створювався, не ті функції і методи в нього вбудовані. Простіше кажучи, не під те заточений український радянський держапарат і населення не його Клієнт. А ще держапарат зафіксував ситуацію і в Україні триває свій період застою. Шкода ніхто не розраховує і не публікує графіки зростання добробуту на душу функціонера українського держапарату. Ось, де було б зростання. А ще непогано було б накласти на нього дати прийняття, змін або скасування законодавчих норм. Дуже повчальним видовищем можна було б помилуватися, тому що всі зміни у нас в країні проводилися в інтересах Клієнта держапарату, а це функціонери держапарату. І нижня позиція України не викликає подиву, всі причини відомі, а результати передбачувані. І ще один акцент. Якщо уважно подивитися на криву України на графіку і подумки провести середню лінію, щоб не відволікатися на коливання кривої туди-сюди, то можна буде побачити точну копію попередніх графіків життєвого циклу підприємства і на жаль повну копію. Середня лінія продемонструє неймовірно довгий період створення, коротке і не дуже велике зростання, стагнацію, під назвою зрілість, з коливаннями вгору-вниз щодо середньої лінії, а потім різке падіння в занепад з 2013 року. Падіння було запрограмовано ще при Януковичі, воно відбулося б в будь-якому випадку, війна тільки прискорила і поглибила падіння, викликане відсутністю системних реформ, вірніше, єдиної необхідної системної реформи держапарату.

У 2008 році всі синхронно впали. Але подивіться, як синхронно виходили з кризи країни Прибалтики і Словаччина. Там навіть проглядаються майданчики зупинки падіння, фіксації ситуації, аналізу та прийняття рішень, після яких відбувається різке зростання. І Естонія, Литва і Латвія практично повернулися до темпів зростання, таким же, як до кризи 2008 року. А у Словаччині мабуть виникло нове обмеження, на графіку це добре видно.

І тепер приклади реалізації Процесу безперервних поліпшень. Безумовно, найкращим прикладом отримання результатів Процесу безперервного поліпшення, є історія корпорації Apple з моменту другого пришестя Стіва Джобса, коли 1997 році Джобс повернув собі контроль над Apple і очолив корпорацію. Він врятував Apple від банкрутства в 1997 році і до моменту своєї смерті 5 жовтня 2011 року зробив корпорацію найдорожчою компанією світу. Запас вільних грошових коштів Apple в середині 2011 року становив $ 76,2 млрд., Тобто на $ 3 млрд. більше, ніж в розпорядженні уряду США на той момент. Але в уряду США, ці цифри демонструють ту межу кредитних коштів, яку воно не може перевищувати при запозиченнях, а у Apple — це чистий кеш. На кінець 2014 цей обсяг перевищив $ 178 млрд. Станом на 1 квітня 2017 року, це вже $ 256,8 млрд., Більше чверті трильйона доларів чистого кешу. Інакше, як дивом, це назвати не можна!

Так що ж трапилося зі Стівом Джобсом між 1985 роком, коли він програв боротьбу з радою директорів і пішов з Apple, і 1997 роком, коли він повернувся в Apple і створив це диво? Де він так навчився працювати? Від порятунку від банкрутства до найдорожчої компанії світу 14 років. І кілька продуктів, більше ніж у будь-якої компанії світу, які стали не просто популярними у споживачів, а змінили світ. Вони змінювали все: існуючий бізнес, спосіб спілкування між людьми, створювали абсолютно нові бізнеси і цілі нові галузі. Так що ж сталося зі Стівом Джобсом? У 1980-х роках Е.М. Голдратт розробив свою Теорію обмежень. І з цього часу він безперервно консультує різноманітні компанії і корпорації. Тобто, Е.М. Голдратт Теорію обмежень вже повністю розробив, мав практичний досвід застосування і приклади постійних системних і надзвичайних успіхів. У 1984 році він видає свій абсолютний бестселер «Мета». В травні 1999 року Е.М. Голдратт проводить цикл з 8-ми відкритих лекцій із супутниковою трансляцією на весь світ. Теми лекцій охоплюють майже всі аспекти бізнесу. Я переконаний, що за час між 1985 і 1997 роками Стів Джобс освоїв Теорію обмежень, осмислив, як її використовувати і після повернення в Apple, застосував її в повному обсязі. Якщо подивитися презентації нових продуктів і особливо презентацію першого iPhone, то це абсолютно точне, послідовне виконання рекомендацій Е.М. Голдратта з розділів «Маркетинг» і «Продажі». Нова форма продажів через Apple Store, iTunes Store, App Store і iBookstore, це ідеальне втілення розділу «Продажі». Взагалі, всі матеріали і публікації про Apple і Стіва Джобса, з якими я ознайомився, всі дрібні деталі і окремі фрази в інтерв’ю, а головне дії Apple, говорять про одне — Стів Джобс втілив в Apple Теорію обмежень.

Але застосовували і застосовують Теорію обмежень безліч компаній в світі, в тому числі і в Україні, але успіхів, порівнянних з Apple мало хто досяг. І тут кілька пояснень. По-перше, найчастіше Теорію обмежень застосовують частково, у вигляді прикладних рішень. Найчастіше застосовується прикладне рішення для виробництва в частині управління виробничим потоком за допомогою фізичного обмеження або «пляшкового горлечка». Ще часто застосовуються прикладні рішення для системи розподілу і для торгівлі. І проблема в тому, що вони застосовуються, як догма, як остаточні рішення. Що неминуче призводить до виникнення інерції. Попередження про інерцію не дарма виникло, як шостий пункт П’яти кроків процесу безперервного поліпшення. По-друге, потрібно сказати, що Теорія обмеження не догма, а набір інструментів, набір розумових процесів, для застосування, відповідно до поточної ситуації. По-третє, навіть часткове застосування Теорії обмежень призводить до дуже гарних результатів, а повне використання всіх інструментів, стосовно всіх аспектів діяльності будь-якої системи, неминуче призведе до фантастичних результатів. І вся історія Apple, починаючи з 1997 року — це приклад чудової творчої реалізації процесу безперервного поліпшення і Теорії обмежень, в найбільш повному вигляді і з усім талантом, який був у Стіва Джобса і його команди, з закономірним і неминучим результатом.

І ще один приклад, тепер вже з моєї практики застосування методів Е.М. Голдратта. Всі знають, що комерційні структури періодично проводять обмежені в часі акції з метою за 2-3 дня отримати максимально можливу виручку. Це ярмарки, розпродажі і всілякі: «Тільки сьогодні і завтра…». Ось з такою акцією мені і довелося розбиратися. Один магазин, за вказівкою керівництва, проводив ярмарки з періодичністю 3-4 місяці. Виручка ніколи не перевищувала 100 000 грн. (При тому, що надавалися суттєві знижки на весь асортимент), що часто не окупало навіть витрати на організацію заходу. Наступного разу плановані витрати знижувалися, а це, в основному, реклама. Менше реклами — менше покупців — менше виручка. Хоча під час ярмарку все робилося серйозно, включаючи статистику. А вона була невтішною. Покупки робили не більше 25% тих, хто прийшов на ярмарок. Тобто люди приїжджали, але йшли без покупок. Крок 1: Після аналізу, обмеження було знайдено. Крок 2: Пошук рішення для максимального використання обмеження привів до необхідності повністю змінити розкладку товару, що і було зроблено. Крок 3: Цьому рішенню була підпорядкована робота ВСІХ інших елементів системи: Повністю змінені завдання всього персоналу і роз’яснені ролі кожного з учасників ярмарку. Змінено порядок роботи продавців з відвідувачами і порядок оплати товару покупцями. Повністю змінено підхід до реклами та оформлення торгового залу. Перші три кроки дали наступний результат: за 3 дні виручка склала 450 000 грн. (Знижки надавалися невеликі, далеко не всім покупцям, в основному при великих покупках), а покупки зробили 73% відвідувачів. Крок 4: Під час аналізу дій на ярмарку були знайдені способи розвитку використання обмеження. Крок 5: Проводився досить формально, тому що обмеження не усувалося, а використовувалося. А ось попередження: «Не допустити, щоб інерція стала обмеженням системи», – стало дуже в нагоді. Після таких акцій виручка завжди падає, але після цієї, взагалі прагнула до нуля. Люди заходили в магазин, але практично всі йшли без покупок. Виявилося, що після ярмарку не поміняли викладку товару, а для щоденних продажів вона вже не підходила. Персонал вирішив полегшити собі життя. Інерція, це завжди інерція і вона стала обмеженням. Після повернення до стандартної викладки, виручка повернулася до звичайних значень. Керівництву ярмарок сподобався і було прийнято рішення повторити через 2 місяці. За цей час рішення було відшліфовано, усунуті помилки і недоробки, застосовані способи розвитку обмеження. І наступний ярмарок закінчився наступними результатами: за 4 дні виручка склала 980 000 грн. (Знижок практично не було), покупки зробили 79% відвідувачів. Пізніше були ще ярмарки, деякі я консультував дистанційно. Там були виручки і 680 000, і 770 000. Через пару років я побачив рекламу чергового ярмарку і поїхав подивитися. Керівництво змінилося, як і частина персоналу. Так ось. Все було майже так само, як і на рекордних ярмарках. Але викладка товару була звичайна, повсякденна. Зовнішнє рішення зберегли, а тим, для чого це робилося, знехтували. Мабуть, персонал вчергове вирішив полегшити собі життя. І рішення перетворилося в ритуал. Я потім дізнався, що виручка була близько 350 000 грн. Інерція рулить і перетворюється в обмеження. Я привів цей приклад, щоб показати, що процес безперервного поліпшення в будь-якому виді діяльності, навіть при точковому застосуванні, призводить до відмінних результатів. А зі збільшенням масштабу, результати стають просто фантастичними. Єдине, що може вбити ці результати – це інерція.

На закінчення цієї частини наведу цитату Доктора Голдратта. Це цитата з його лекції 1999 року і стосується вона саме досягнення необхідної нам мети — процесу безперервного поліпшення: «Мета (процес безперервного поліпшення) тепер зовсім ясна. Вона не була ясна 20 років тому. І 15 років тому вона ще не була ясна. А 10 років тому про неї точилися суперечки. Сьогодні ж є загальна згода. ». Це прозвучало в 1999 році, майже 20 років тому! Уявляєте, як це повинно звучати сьогодні? «Мета (процес безперервного поліпшення) 20 років тому була зовсім ясна. Вона не була ясна 40 років тому. І 35 років тому вона ще не була ясна. А 30 років тому про неї точилися суперечки. Але 20 років тому вже була загальна згода. Сьогодні ж є фантастичні приклади результатів застосування процесу безперервного поліпшення! ». Просто задумайтеся, скільки упустила Україна за цей час! За 14 років Стів Джобс, прийнявши Apple банкрутом обігнав по грошах уряд США. А ми 25 років не просто на місці тупцюємось, а падаємо.

А тепер друга частина цієї цитати: «Метою, незалежно від напряму, з якого Ви виходите, є перехід організації на процес безперервного поліпшення. Чому? Ви помітили, наскільки з кожним роком конкуренція на ринку стає жорсткішою? І не тільки в бізнесі. Це можна сказати і про освіту, і про армії. І ті армії, які не вводять ніяких змін, ніяких поліпшень протягом 10 років, не мають на полі бою жодного шансу. Це можна сказати про лікарні, це можна сказати про що завгодно. Перехід на процес безперервного поліпшення має бути в основі нашої стратегії, інакше ми не виживемо в майбутньому!». Слово до слова і всі вони про нас, про Україну! Особливо про армію. Адже тільки життями тих, хто пішов захищати Україну в 2014 році в тому, в чому був, розуміючи, що армії в країні немає, вдалося локалізувати агресію. А завдяки неймовірним зусиллям волонтерів і всього народу вдалось екіпірувати добровольців і мобілізованих, нагодувати і забезпечити першим необхідним. Тільки Доктор Голдратт говорить про 10 роках, а ми нічого не поліпшували 25 років, більш того держапарат розвалював і розпродавав все, що тільки можливо в країні.

Підведемо підсумки. Єдиним рішенням, яке задовольняє особисті зацікавленості і населення, і влади, є запуск в країні ПРОЦЕСУ БЕЗПЕРЕРВНОГО ПОЛІПШЕННЯ! Воно вирішує і не разово, а вирішує довгостроково, як постійне отримання населенням поліпшень, так і геть виключає виникнення питання: «А що далі?». А значить, це створює всі передумови для довгострокового збереження влади реформатором і його політичною силою. І для цього необхідно всього лише змінити функції і методи держапарату. І змінити таким чином, щоб нові правила функціонування держапарату стимулювали функціонерів на ефективну роботу над безперервними поліпшеннями життя свого нового Клієнта – населення України. Під постійним контролем Власника – населення і під керівництвом Управлінців – законно обраної влади. У заключній частині дослідження цим ми і займемося.

< Попередня частина.                Наступна частина >

Оставьте комментарий