Этот текст можно прочитать на русском языке.

Перейти до посторінкового читання.

Увійти в історію реформатором! або Де пробка?

Частина 4.

< Попередня частина.

Ті, хто прочитав Частини 2 і 3, можуть перейти далі>,
Це пояснення для тих, хто пропустив Частини 2 або 3.

Короткий виклад Частини 2. Будь-яка влада в будь-якій країні може зберегти владу, якщо вона протягом одного терміну владних повноважень досягне поліпшень, а щоб гарантовано зберегти владу, то кардинальних поліпшень, у всіх сферах життя країни швидко і одночасно. Тобто швидко і одночасно поліпшить всю систему. АЛЕ ЩОБ ДОСЯГТИ ХОЧ ЯКИЙСЬ РЕЗУЛЬТАТ В БУДЬ-ЯКОМУ ВИДІ ДІЯЛЬНОСТІ, ЗАБОРОНЕНО ПРОВОДИТИ БІЛЬШЕ ОДНІЄЇ ЗМІНИ СИСТЕМИ ОДНОЧАСНО (максимум дві і то в самому крайньому випадку), більше система не в змозі переварити без погіршення ситуації. При таких вихідних умовах, у влади є всього один варіант дій: НЕОБХІДНО ПРОВЕСТИ ОДНУ РЕФОРМУ, ЯКА ЗАБЕЗПЕЧИТЬ ШВИДКІ КАРДИНАЛЬНІ ПОЛІПШЕННЯ У ВСІХ СФЕРАХ ЖИТТЯ ОДНОЧАСНО. І при прийнятті рішень повинні бути геть виключені будь-які компроміси і системи пріоритетів.

А досягти поліпшень системи однієї реформою швидко і одночасно, можна лише одним способом. Ви його прекрасно знаєте. Я продемонструю його за допомогою мого улюбленого анекдоту про здоровий глузд:

«З інтерв’ю головлікаря психіатричної клініки:
— Доктор, у Вас є тест, за допомогою якого Ви визначаєте, що пацієнт одужав, став нормальним і його можна виписати з клініки?
— Так, є такий тест. Ми наповнюємо ванну водою. Кладемо перед пацієнтом кухоль і чайну ложку. І пропонуємо йому спустошити ванну.
— А! Зрозуміло! Нормальна людина буде використовувати кухоль!
— Нормальна людина висмикне пробку! ».

Змінити систему швидко і одночасно можна, але тільки за однієї умови, якщо усунути причину нинішнього стану системи. Ви ж знаєте, що неможливо усунути (змінити) наслідки без усунення (зміни) причини. І термін «пробка» я використовую для позначення причини. В Україні влада при проведенні реформ усІ 25 років робить «не те» і діє «не так»:

  • Що «не так»? У влади, ні за яких умов, немає жодного шансу отримати швидкий результат, а часто і просто який-небудь результат, якщо продовжувати проводити в країні більше двох змін одночасно. І навіть два одночасних зміни, влада може проводити, тільки в самому крайньому випадку. Так що, потрібно шукати тільки одну реформу для всіх сфер життя України.
  • Що «не те»? У влади немає надії на досягнення мети, якщо проводити зміни, спрямовані на наслідки, а не на причини того стану системи, який ми хочемо змінити. Тому що наслідки неможливо усунути, без усунення причини. Це безглузді витрати часу, ресурсів і праці без шансів досягти мету. Потрібно шукати причину.

Напевно, не потрібно багато часу на аналіз, щоб прийти до висновку, що влада в Україні всі 25 років діє всупереч саме цим заборонам. Відповідно: «Маємо те, що маємо!» (Леонід Макарович Кравчук, вже увійшов в історію, як перший Президент України). Весь процес доказу цих правил, їх зв’язок з проблемами реформування і пояснення, чому не буває складних систем, а причин буває не більше двох, все це і багато іншого, викладено в Частині 2.

Ще нам необхідно розрізняти локальний вплив на систему і локальний оптимум. Почнемо з визначення локального оптимуму. Коли намагаються, досягти оптимуму, тобто поліпшити до оптимального стану якийсь елемент будь-якої системи, розглядаючи його абсолютно локально, так, немов він жодним чином не пов’язаний з іншими елементами, на нього не мають жодного впливу процеси, що відбуваються в системі, він не має причин свого існування і не викликає наслідків – це і є спроба досягнення локального оптимуму. Локальний оптимум – надзвичайно негативне явище. Завжди, при спробі досягнення локального оптимуму, як би його не називали, компроміс або система пріоритетів, стан системи погіршується. «Речі не існую самі по собі, вони взаємопов’язані. Ви ніколи не міняєте щось одне, ви міняєте все, навіть якщо це не входить у ваші плани.» (Дмитро Бергер, Канада, «Хвиля», Українська виверткість і чому з нею потрібно боротися», переклад мій).

А локальний вплив — це зміна, усунення або будь-яка інша трансформація будь-якого елементу системи, без мети досягти локальний оптимум в цьому конкретному елементі. Будь-який локальний вплив змінює всю систему. Нас же цікавлять тільки такі локальні дії, за допомогою яких можна не просто змінити всю систему, а поліпшити її до СИСТЕМНОГО ОПТИМУМУ. Тому що «поліпшення — це завжди зміна, а зміна – далеко не завжди поліпшення!» (Д-р Голдратт). Але в Україні склався консенсус: «Реформи (зміни) необхідні, але вони неодмінно болючі і обов’язково непопулярні». Ми хочемо від реформ змін накраще, але очікуємо погіршень. Немає логіки! А значить реформи, які нам потрібні — це тільки ті зміни, які ведуть до поліпшень. Кардинальних поліпшень. А поліпшення не можуть бути болісними, а тим більше непопулярними. Якщо локальний вплив направлений на елемент, який є причиною нинішнього стану системи, то абсолютно неважливо до яких параметрів ми його змінюємо – важливо те, що цей новий стан ключового елемента покращує всю систему до необхідного нам стану. Цілеспрямований локальний вплив на елемент системи, який є ключовою причиною нинішнього стану цієї системи — це ЄДИНИЙ спосіб досягти швидкого і одночасного поліпшення всієї системи до системного оптимуму. Це і є системний підхід, він же здоровий глузд. Адже нас не цікавить оптимум в якійсь окремій частині системи, нам важлива ефективність всієї системи. Тому будь-які показники локальної ефективності в будь-якому виді діяльності ні до чого доброго не приведуть. Вони стимулюють частини системи до досягнення локальних оптимумів.

Короткий виклад Частини 3. Образ майбутнього, формується поставленими цілями, а саме майбутнє, результатами досягнення цих цілей. Можна з упевненістю констатувати, що як мінімум 23 роки в Україні були безцільними. На сьогодні в якості мети заявлені: «Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція». Хоча складається враження, що поки це більше ефектна фігура мови для публічних виступів, ніж стратегічна мета, яка є повсюдним практичним орієнтиром і керівництвом. Всі процедури формулювання мети реформ в Україні не виконано, а саме формулювання мети реформи програмує, як зміст реформи, так і результат, і майбутню швидкість його досягнення. І якщо ми хочемо досягти заявлену мету: «Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція», то мета повинна бути сформульована обов’язково випереджальна. Тому що поки ми будемо наздоганяти Європу, вона піде далі, а Україна знову буде відставати. Кіносценарист Володимир Жорна в своїй статті для «Хвилі» «Про народ і центри кристалізації майбутнього», чудово сформулював це завдання:

«Сьогодні Україна — стара хрущовка. Можна білити, міняти вікна, проводку… Зрештою, зробити капітальний євроремонт. І отримати капітально відремонтовану еврохрущовку.
А потрібен… Ні, не хмарочос зі скла і бетону. Потрібне – літаюче місто. Тобто, щось небувале.
Ми вже зараз повинні почати будувати те, що Захід почне будувати після того, як вийде з нинішньої кризи. Не повторювати за ним. А йти попереду!». (Переклад, виділення і знак оклику мої.) Формулювання мети реформи в Україні, яке було складене в Частини 2, Ви знайдете на початку Частини 4. 

 

Частина 4. Ключова причина. або Ідентифікація пробки.

Отже, щоб реалізувати вже доведене рівняння «успішні реформи = гарантоване збереження влади» і в повному обсязі задовольнити особисті зацікавленості населення і влади, необхідно на практиці реалізувати реформу в такому формулюванні: «Реформа – це ОДНА ефективна зміна, проведена владою за один термін владних повноважень, яка коригує (усуває) ПРИЧИНУ всіх або як мінімум більшості негативних явищ у всіх сферах життя України, тобто причину нинішнього стану системи країни таким чином, щоб ВСЯ СИСТЕМА одночасно перейшла в стан, в якому Україна за одним фундаментальним параметром зрівняється або буде випереджувати Європу, що дозволить вважати Україну СВОЄЮ в євроатлантичному клубі і призведе до кардинальних поліпшень в усіх сферах життя України швидко і одночасно». Це формулювання реформи в черговий раз ставить перед нами таке завдання, що можна тільки розвести руками. І так окремо кожна з частин на межі розумного сприйняття їх здійсненними, а всі разом… І все-таки, спробуємо вирішити його! Все одно іншого виходу немає. Та й у владі навряд чи хто-небудь готовий сказати: «Я не знаю як реформувати Україну, я йду!». А значить фрагментарні реформи триватимуть, помилки будуть накопичуватися, ситуація погіршуватиметься, вибори будуть програні, а наступна влада буде діяти так само. Потрібно розірвати це замкнене коло. Почнемо.

 

«Something is rotten in the state of Denmark»,

(Шекспір, «Гамлет», дія 1, сцена 4, Марцелл)

«В державі датській завелась гнилизна» (переклад Л. Гребінки),

«Якась гнилизна в Данськім королівстві» (переклад Г. Кочура),

«І справді: щось не так у королівстві» (переклад Ю. Андруховича).

В першу чергу нам необхідно обрати критерій, за яким ми збираємося наздоганяти, а в ідеалі, і обганяти західноєвропейську модель держави, який і зробить нас «своїми». Де шукати цей критерій? Хоча ми об’єднуємо всі ці країни за ознакою західноєвропейської демократичної моделі, насправді, вони досить різні, зі своїми особливостями і відмінностями. Який критерій можна назвати ключовим? Фінську освіту, шведський соціалізм, британський суд, німецьку законослухняність, польську децентралізацію, канадську соціальну справедливість, американські можливості для кожного, ісландську конституцію? Список можна продовжувати і продовжувати. У кожної країни є своя родзинка. І хотілося б усі ці родзинки зібрати, щоб все це після реформи було присутнє в Україні. Але для початку нам потрібно знайти щось спільне для всіх і обов’язково, це щось, має бути фундаментальним. А значить, давайте про фундамент. А в фундаменті лежить д-е-р-ж-а-в-а!

Нас знову чекає непросте завдання, зрозуміти, що ж в державі Україна працює не так. І чому, незважаючи на всі вимоги, вибори і революції, населення України має не те, що хоче і вимагає. Що потрібно зробити, щоб все було так і те? Чим наша держава відрізняється від держав з моделлю західноєвропейської демократії? І як нам не повторити ті помилки, які допускалися і допускаються в цих державах.

Почнемо з визначення «держави». І тут нас чекає несподіванка: НА СЬОГОДНІ НЕ ІСНУЄ ЄДИНОГО ЮРИДИЧНОГО ВИЗНАЧЕННЯ, ЩО ТАКЕ ДЕРЖАВА! Розумієте? На планеті 197 держав, 193 з них члени ООН, ще якась кількість невизнаних утворень, які вважають себе державами, а єдиного визначення «держави» немає. Неймовірний простір для імпровізацій. Для абсолютної монархії таке визначення сформулювали самі монархи: «Держава — це я!» (Приписується, за одними джерелами, Королеві Англії Єлизаветі, 1558-1603, за іншими, Королю Франції Людовику XIV, 1643-1715). А для, здавалося б, більш прогресивних моделей держави, визначення «держави» не існує.

Якщо ж немає визначення «держави», то ми не знаємо, з чим маємо справу, що працює не так, що необхідно змінити і на що змінити. В яких би варіантах не згадувалася б слово «держава»: «Держава повинна … Державні інтереси … Працюю на державу …», що можна в них зрозуміти, якщо ми не знаємо, що мається на увазі під словом «держава»? А значить, чи існують державні інтереси? У чому вони полягають? І чи можна працювати на державу? І які б заклики не лунали: «перезаснувати державу» або «Держава для людей, а не люди для держави», ніякого практичного сенсу в них я не знаходжу, через відсутність змісту в слові «держава». Слово є, а сенсу немає. Але й питань, які б уточнювали цей сенс не чути! Хоча б дитячих питань: «Чому? Навіщо? Як?».

Ну що ж, немає визначення і немає. Адже нас в першу чергу цікавить не визначення «держави», а те, як держава працює, вірніше, як повинна працювати. І тут саме час нам впасти в дитинство. Що роблять з іграшкою діти, якщо не отримали відповідей на питання: «Чому?» і «Як це працює?». Вони її розбирають на частини і самі намагаються розібратись, як це працює і чому! Діти задають ці питання і намагаються знайти відповіді, щоб вибудувати логічну картину навколишньої дійсності. Вони в усьому намагаються знайти здоровий глузд. Пам’ятайте, в чому суть здорового глузду? «Не в тому, чи є він загальноприйнятим чи ні, а в тому, що в ньому присутня жорстка логіка і відомі причинно-наслідкові зв’язки» (Д-р Голдратт). Ось в цих причинно-наслідкових зв’язках і намагаються розібратися діти, коли задають свої дитячі питання і розбирають іграшки. Шкода, що по мірі дорослішання у них відбивають бажання шукати здоровий глузд і запитувати «Чому?», А навпаки, навчають вживати слова, в яких немає сенсу, наприклад «держава». І ніколи не ставити запитань: «Навіщо потрібна держава?».

А Ви замислювалися, навіщо? Не взагалі, а особисто Вам? Навіщо, особисто Вам, потрібна держава Україна? Чому так важко знайти корисну, особисто Вам, мету існування нашої держави? І взагалі, який сенс існування держави, крім добре засвоєного за 25 років кожним жителем України: «Ще гірше зробити життя моє і без того задрипане» (Х/ф «Місце зустрічі змінити не можна», Манька-Облігація).

Повторю в сотий раз. Єдина спільна для всіх людей особиста зацікавленість — це жити краще вже сьогодні! Все! І «держава», що б це слово не означало, якщо вона допомагає кожній людині покращувати життя — вона потрібна людям. Не допомагає покращувати, люди ставляться до неї байдуже, тільки б не заважала їм покращувати своє життя самим. Якщо ж «держава» погіршує життя населення, люди ставляться до такої «держави» і до тих, хто іменує себе її представниками, різко негативно. У населення з’являється і стає домінуючим запит, як мінимум на усунення від влади таких представників, а як максимум на зміну такої «держави». І щоб зрозуміти, що міняти в «державі» і на що, вчинимо як діти і розберемо «державу» на частини. Подивимося що, з чим і як взаємодіє. І в результаті знайдемо, як те, що ми називаємо «державою», має працювати, щоб поліпшити життя в Україні. Розбирати будемо не конкретну «державу», а «державу» взагалі, як модель. І будемо порівнювати, як працюють ці частини в західноєвропейської моделі і в Україні. В результаті порівняння знайдемо, що у нас працює не так, а може й знайдемо, що таке «держава».

Якщо нам необхідно домогтися поліпшень у всіх сферах життя, то об’єкт реформи повинен бути безпосередньо пов’язаний з усіма сферами життя України. Тобто частини «держави», які ми будемо розглядати, повинні стосуватися всіх і кожної сфери життя.Ну що ж, давайте розбирати «державу» на частини!

Територія: Є великі території, є крихітні. Але ніякої залежності між територією і захищеністю, комфортністю для населення, економічними і конкурентними показниками не існує.

Символіка держави: столиця, гімн, герб, прапор. У всіх різні. Навіть якщо скопіювати чиїсь символи і перенести столицю, навряд чи це призведе до поліпшень. Прапорів ЄС у нас в країні багато. Розмахували ними старанно. Поки не допомагає.

Законодавство: В Україні, як і в будь-якій країні, є різні закони. Такі ж, як і скрізь. Є абсолютно безглузді. Є відверто шкідливі. Є дуже корисні. Є скопійовані з європейських. Є навіть більш прогресивні, ніж аналоги існуючі в світі. Але поки мало, що змінюється. Та й копіювання навряд чи принесе користь. В інших країнах, чиї закони ми намагаємося скопіювати, їх приймали, щоб усунути причину якихось негативних явищ, що склалися на той час, в тих конкретних умовах. Перенесення цих законів в нашу країну, в наш час, в наші умови нічого крім шкоди не принесе. Мабуть справа не в законах, а в їх виконанні. І в тих, хто їх має виконувати.

Люди: В Україні такі ж люди, як і скрізь. Єдині творці матеріальних, інтелектуальних і культурних цінностей. Закони, по відношенню до всіх своїх дій, люди МОЖУТЬ виконувати і використовувати за принципом: «Дозволено все, що не заборонено». Такі ж люди як і в будь-якій країні. Ось тільки проблем, з якими вони стикаються, більше і очікують вони їх на кожному кроці. А так люди, як люди: є розумні і не дуже, є щедрі і жадібні, є багаті і бідні, є чесні і зовсім не чесні, є освічені й неуки, є підприємливі та недіяльні, є трудоголіки і ледарі. Відрізняється лише процентне співвідношення в кожній категорії. Але це навряд чи є приводом для реформування людей. Та й скільки б не пробували, завжди така реформа прагне до одного результату. Еталон результату реформи людей — КНДР. А Україна всього 25 років тому звернула з цього шляху. Тільки в цьому випадку, я вважаю, доречним вживання забарвлення «всього» в поєднанні з 25 роками, в інших випадках я буду говорити «вже 25 років», «цілих 25 років», «довгих 25 років» і «безкінечних 25 років».

Ще нам важливі ролі, в яких можуть діяти люди в будь-якій країні. Нас будуть цікавити чотири. Громадяни — всі хто має громадянство країни, незалежно від країни проживання. Населення — громадяни країни, громадяни інших країн та особи без громадянства, які законно перебувають на території країни. Платники податків — частина населення країни, яка платить податки. Виборці — частина громадян країни, які мають право обирати владу. В Україні вони мають можливість цим правом скористатися так само, як і в будь-якій демократичній країні. Зараз нас цікавить саме можливість скористатися правом, а не те як ним користуються.

Вибори: Скільки б мінусів не було б у нашої системи виборів, вона так-сяк, але забезпечує змінюваність влади. А у населення України, як і у населення Європи, вибори — це єдиний інструмент, щоб домогтися для себе поліпшень. Щоб міняти владу до тих пір, поки вона не реалізує на практиці їх особисту зацікавленість — жити краще вже сьогодні.

Влада: Вибрані на певний час громадяни України для виконання владних повноважень на платній основі. У своєму складі влада має гілки, які уповноважені створювати і вдосконалювати Закони, трактувати їх, керувати виконанням, контролювати виконання і карати за порушення Законів. Відносно всіх своїх дій, влада ПОВИННА виконувати і використовувати Закони за принципом: «Все, що владі не дозволено, те заборонено». Така ж влада як і всюди. Так само допускає кризи, як і в інших країнах, і так само не вміє з ними боротися (див. Частину 2 і 3). Підтвердженням цієї тези може слугувати той факт, що жодна з рекомендацій Україні від західних союзників, їх експертів і радників не містила в собі можливості прориву, всі вони спрямовані на досягнення локальних оптимумів. Але між будь-якою західною владою і нашою, є і відмінності:

  • Минуле. Вся влада в Україні родом з СРСР. Всі вони почали і будували свою кар’єру в лихих пострадянських 90-х і 2000-х. Традицій справляння влади і її спадкоємності в Україні немає, а ті, які сформувалися призводять тільки до безперервного загострення взаємин влади і населення.
  • Умови. В Україні влада знаходиться під істотно більшим пресингом, ніж в Європі. Її не тільки обирають але і скидають. Ризики втратити владу в Україні надзвичайно високі. Джерелом цих ризиків завжди є сама влада. Нашій владі не пощастило, ресурсів мало, а проблем багато.
  • Результат. Захід йшов до свого нинішнього стану повільно і покроково, методом проб і помилок, протягом десятків, а то й сотень років. Нашій же владі потрібно отримати кардинальні поліпшення життя в країні, як результат своєї діяльності, швидко, за один термін владних повноважень. Європейський рівень життя за один термін не отримаєш, але почати стрімкий рух до нього необхідно.

А інструментів для виконання Законів і отримання результатів, у вигляді поліпшень життя виборців, у нашої влади рівно стільки ж, скільки і у будь-якої влади будь-якої країни. Рівно один інструмент — держапарат. Власне, виборці і обирають владу для управління держапаратом, щоб бути захищеними Законами та отримати результат, який потрібен населенню країни, все те ж кардинальне поліпшення життя.

Держапарат: Наймані професійні функціонери. Матеріальних благ не створюють, функціонують тільки за рахунок оплат від платників податків. Основні виконавці Законів.

І відразу ж необхідно описати всі функції держапарату. Їх не багато. Держапарат має робити те, що не може самостійно зробити окремий житель країни. Ці функції з’явилися одночасно з держапаратом, як тільки був сформований запит на них. Я дозволю собі пофантазувати і змоделювати історію, як це сталося.

Одне плем’я мирних збирачів страждало від нападів диких звірів і не дуже мирних сусідів під час збору їстівних дарів природи. Люди гинули, отримували каліцтва, потрапляли в рабство. Але їм пощастило, серед них були мудрі люди. І хтось придумав просту і справедливу річ. Найсильніші чоловіки відтепер не будуть займатися видобутком їжі і будь-якою іншою роботою, а будуть ПОСТІЙНО ТІЛЬКИ ЗАХИЩАТИ всіх інших від звірів і ворогів. І ще потрібно вибрати когось мудрого, досвідченого і справедливого, щоб керував захисниками і вирішував будь-які суперечки в племені по-справедливості. А плем’я буде їх годувати, одягати, взувати і виконувати їхню частину загальної роботи. Так з’явився держапарат і влада, яка керує держапаратом.

І з тих пір, немає у держапарату інших функцій. Єдина функція держапарату — ЗАХИЩАТИ! Як би не називалися частини держапарату і про що б не йшлося в їхніх інструкціях, спочатку ці органи створювалися для захисту. І якщо трохи пошкребти назви та інструкції, то ці захисні функції стануть очевидними. А інструкції і назви часто так змінюють функцію захисту, що вона перетворюється на геть протилежну. Митниця повинна захищати економічний простір країни і вітчизняного виробника від недобросовісної конкуренції контрабандними товарами шляхом стягнення мит, але ніяк не повинна бути виключно фіскальним органом. І оцінюватися робота митниці повинна не по сумі зборів до бюджету (пам’ятаєте про локальні показники ефективності – це вони і є), а за кількістю контрабанди в країні. Якщо митниця буде орієнтована тільки на боротьбу з контрабандою і буде сумлінно з нею боротися, то і надходження в бюджет нікуди не подінуться. Менше контрабанди – більше надходжень. Це ж простий здоровий глузд. І податкова служба повинна захищати бізнес від можливих помилок при розрахунках і платежах до бюджету. А значить, захищати населення від зменшення надходження податків в загальну скарбничку (бюджет) на загальні цілі (будівництво та утримання загальної інфраструктури, той же держапарат і т.п.). Якщо податки в країні розумні, то мало хто буде йти на кримінал. Менше помилок – більше надходжень до бюджету. А значить, податкова – це теж не фіскальна служба. А ось фіскальна поліція (яку б вона не мала назву) – повинна захищати населення від дій тих, хто не бажає вносити свою частку, визначену законом, в загальну скарбничку. А це в свою чергу захищає законослухняний бізнес від недобросовісної конкуренції. І так для будь-якої частини держапарату, тільки захист і нічого іншого. І все, що вміє держапарат — це тільки захищати! А десь і шкребти не потрібно, все зрозуміло і так. Армія повинна захищати населення від зовнішнього нападу. Поліція захищати населення від будь-яких порушень їх прав і будь-яких протизаконних дій проти будь-якої людини в країні. Система охорони здоров’я повинна захищати здоров’я. Держапарат не вміє робити нічого іншого. Тільки захищати! І населення платить за ці послуги із захисту. 

А єдина функція влади — управляти захисниками так, щоб вони максимально ефективно ЗАХИЩАЛИ! Закони, по відношенню до всіх своїх дій, держапарат ПОВИНЕН виконувати і використовувати за принципом: «Все, що держапарату не дозволено, те заборонено», а влада повинна контролювати дотримання цього принципу.

Давайте дуже схематично порівняємо взаємини між населенням, владою і держапаратом в західноєвропейській моделі та в Україні.

Ось та різниця, яку нам необхідно досліджувати, щоб знайти ключовий параметр, зміна якого і складе зміст першої системної реформи. Навряд чи цю різницю можна усунути закликами, домовленостями або погрозами. Потрібно зрозуміти, що ж у нас працює не так, що виникають сумніви в тому, що влада повністю керує держапаратом, а держапарат не захищає населення. І якщо ми знайдемо причину, через яку виникла і існує ця різниця між західноєвропейської та української моделями, то зможемо не тільки знайти, як швидко перейти від нашої до їх моделі, а й зрозуміти, що можна поліпшити в їх моделі, щоб уникнути тих негативних моментів, з якими модель західноєвропейської демократії стикається зараз.

І для цього нам доведеться самим фундаментальним чином змінити точку зору на держапарат, на його діяльність і взаємини з населенням і владою.

Як в Україні зазвичай говорять про держапараті? Як про державу! У найкращому випадку, функціонери держапарату – це представники «держави». Але найчастіше, про держапарат кажуть, як про саму «державу»! І не тільки самі функціонери, а повсюдно. І в пресі, і на побутовому рівні, і навіть представники нових партій, які декларують новий підхід до будівництва та функціонування «держави». Не чиновники зробили щось, а «Держава піклується про тебе!». Не функціонер ігнорує Ваші потреби, а «Це не входить в сферу державних інтересів». Не чиновники повинні, «Держава повинна!». Не держапарат має працювати на людей, а «Держава для людей, а не люди для держави». Але держапарат і «держава» це далеко не одне і те ж. Хоча за відсутності визначення «держави» і не такі маніпуляції можливі. Так що ж таке держапарат взагалі і в Україні зокрема?

Я стверджую і маю намір продемонструвати, що держапарат в будь-якій країні – це звичайна організація, яка нічим не відрізняється від:

  • будь-якого підприємства в бізнесі,
  • будь-якої громадської організації, яка діє в інтересах будь-якої групи населення,
  • будь-якого іншого об’єднання людей, яке надає будь-кому які завгодно послуги з прямою або непрямою оплатою, або іншою формою фінансування,
  • незалежно від того, чи є метою цих організацій отримання прибутку або вони діють, як неприбуткові, переслідуючи інші цілі.

А це означає, що держапарат в будь-якій країні підпорядковується всім тим же правилам функціонування, управління та прийняття управлінських рішень, що і всі перераховані вище організації. Тільки діяльність держапарату повинна бути зосереджена на наданні послуг із захисту населення і його інтересів, в якій би сфері життя країни не діяв би держапарат. І якщо в Україні держапарат не захищає населення, а він не вміє робити нічого крім захисту, то значить він захищає інтереси когось іншого. І щоб знати, що потрібно змінити в нашій країні, нам необхідно отримати відповідь на питання: «Чиї інтереси захищає держапарат в Україні?». Давайте розбиратися.

За рахунок чого функціонує держапарат в будь-якій країні? Все, що необхідно для функціонування держапарату, від будівель і автомобілів, до паперу і скріпок, оплачуються з бюджету. Бюджет наповнюється за рахунок прямих і непрямих податків платників податків і платежів населення. Значить всі умови для функціонування держапарату створюють і оплачують платники податків і населення.

Далі. Держапарат будь-якої країни виконує свої функції щодо захисту на платній основі. Послуги держапарату обмінюються на гроші, які їм платять з бюджету. Відповідно і послуги держапарату оплачують платники податків і населення. Тобто відбувається обмін цінностями: послуги за гроші. А будь-які взаємодії з обміну цінностями — це вже ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ. І будь-який учасник економічних відносин завжди є суб’єктом економічних відносин. Таким чином держапарат – суб’єкт економічних відносин. А будь-який суб’єкт економічних відносин, незалежно від форми власності, організаційної структури та функцій, які він виконує, обов’язково має одні й ті ж обов’язкові атрибути. У будь-якого суб’єкту економічних відносин эавжди є Власник, Інвестор, Управлінець, Виконавець, Замовник, Платник і Клієнт. Подивіться, як ця логіка виглядає на схемі. Схему читати знизу вгору:

Отже, Власник, Інвестор, Управлінець, Виконавець, Замовник, Платник і Клієнт. І у кожного свої функції.

Власник:

  • визначає мету і методи функціонування суб’єкта;
  • визначає, в інтересах яких Клієнтів буде діяти суб’єкт;
  • визначає припустимий і неприпустимий зміст замовлень від Замовників;
  • підбирає і приймає на роботу за контрактом Управлінців, для управління суб’єктом в процесі досягнення цілей і дотримання інтересів Власника, Інвесторів і Клиєнтів;
  • делегує Управлінцям повноваження, необхідні для виконання ними функцій;
  • контролює діяльність Управлінців, в період виконання ними своїх функцій, особисто або через спеціально створений орган, для цього встановлюються показники і терміни контролю;
  • створює і оплачує умови для виконання суб’єктом своїх функцій;
  • визначає на який термін призначені Управлінці;
  • приймає рішення про продовження або розрив контракту з Управлінцем, в тому числі достроково;
  • оплачує роботу Управлінців і Виконавців, згідно контракту;
  • заохочує Управлінців.
Інвестор:
  • вкладає свої особисті кошти в діяльність суб’єкта для отримання вигоди;
  • вкладає свої особисті кошти в діяльність суб’єкта для створення умов/механізмів/інфраструктури, в результаті використання яких можна отримати або збільшити вигоду в інших видах діяльності Інвестора;
  • вкладає свої особисті кошти в роботу суб’єкта на майбутнє, тобто в розробку для практичного застосування перспективних технологій/моделей/систем, щоб в майбутньому отримувати або збільшувати вигоду від діяльності суб’єкта або від інших видів діяльності Інвестора за рахунок підвищення ефективності, або від нових можливостей, які з’являться після початку практичного застосування перспективних технологій/моделей/систем ;
  • контролює використання своїх коштів особисто або через своїх представників, або шляхом участі в контрольному органі, створеному Власником.
Замовник:
  • формулює нові замовлення для виконання їх суб’єктом в інтересах Клієнта;
  • уточнює замовлення, що виконуються суб’єктом, для отримання клієнтом поліпшеного результату.
Управлінець:
  • діє відповідно до законів;
  • діє на підставі контракту;
  • діє виключно в інтересах Власника, якщо вони не суперечать попереднім пунктам;
  • діє з дотриманням всіх інтересів Інвесторів, якщо вони не суперечать попереднім пунктам;
  • діє виключно в рамках повноважень, делегованих Власником;
  • пропонує Власнику зміни для поліпшення обслуговування Клієнтів;
  • підбирає Виконавців і приймає на роботу за контрактом;
  • управляє Виконавцями для максимально ефективного надання послуг Клієнтам;
  • контролює діяльність Виконавців;
  • приймає рішення про продовження або розрив контракту з Виконавцем, в тому числі достроково;
Виконавець:
  • діє відповідно до законів;
  • діє на підставі контракту;
  • єдина мета діяльності, всебічне задоволення потреб Клієнта;
  • виконують розпорядження Управлінців, якщо розпорядження не суперечать попереднім пунктам;
  • пропонує Управлінцю і/або Власнику зміни для поліпшення обслуговування Клієнтів;
Клієнт:
  • кінцевий отримувач послуг від суб’єкта;
Платник:
  • оплачує отримані від суб’єкта послуги.

Наявність у держапарату Власника, Інвестора, Управлінеця, Виконавеця, Замовника, Платника і Клієнта – це і є фундаментальна зміна точки зору на держапарат. Давайте приміряємо ці атрибути до держапарату. І подивимося з цієї точки зору на те, як виглядає західноєвропейський держапарат. Давайте приміряємо ці атрибути до держапарату. І подивимося з цієї точки зору на те, як виглядає західноєвропейський держапарат.

Отже. Держапарат – звичайний суб’єкт економічних відносин. Виконавці, єдина мета діяльності яких, всемірне задоволення потреб Клієнта – це функціонери держапарату. Управлінці, найняті на тимчасовій основі для управління суб’єктом – це влада. А хто ж в західноєвропейській моделі Власник держапарату, хто наймає Управлінців, тобто владу? Це люди (громадяни), через виборців під час виборів. Хто оцінює діяльність Управлінців і вирішує продовжувати з ними контракт чи ні? Люди (громадяни), через виборців під час виборів. Хто контролює діяльність Управлінців і Виконавців в період виконання ними своїх функцій? Люди (населення), через пресу, представників в громадських організаціях і партійних структурах, і через спеціально створені контролюючі та каральні органи. Хто карає Управлінців за порушення повноважень або невиконання обов’язків? Люди (громадяни), через виборців під час виборів в кращому випадку, в гіршому, через спеціально створені контролюючі та каральні органи.

Хто платить Управлінцям і Виконавцям? Платники – завжди люди (платники податків і населення), частиною податків і прямими платежами оплачують послуги держапарату і влади.

Інвестором теж завжди є люди (платники податків). Велика частина податків йде на будівництво інфраструктури загального користування, армію, правоохоронну систему та ін. Інвестиції в розвиток інфраструктури держапарату і влади теж з податків людей (платників податків).

Замовник, це теж люди (населення). Через пресу, експертне співтовариство, представників в громадських організаціях і партійних структурах.

І найголовніше, люди (населення) є КЛІЄНТОМ держапарату. А держапарат нічого не вміє робити крім ЗАХИСТУ Клієнта і його інтересів. Ось і працюють держапарати в західноєвропейської моделі, щоб захищати власність кожної людини, захищати права кожної людини, захищати всіх від зовнішніх збройних нападів, захищати інтереси населення країни у взаємовідносинах з іншими країнами, захищати економіку від зовнішньої експансії, захищати спільну власність, захищати дитинство і старість, захищати від нераціонального використання загальні інвестиції і т.п.

Нудно живуть. Ні тобі повирішувати, ні схему замутити… Може і вирішують, і мутять, але якось не так. Все по-тихому, з побоюванням. А вже якщо хто дізнається… Такий шум піднімається… За якісь дрібниці доводиться у відставку подавати. Це включається механізм самозбереження влади і відбувається самоочищення, щоб на виборах виборці не пригадали проколи. Краще пожертвувати тим, кого зловили, ніж втратити владу всім. Як не крути, контроль Власника і Клієнта у них все-таки є.

Прийшов час подивитись, як держапарат України виглядає в концепції «Держапарат – звичайний суб’єкт економічних відносин».

< Попередня частина.                Частина 4. Продовження. >

Оставьте комментарий