Этот текст можно прочитать на русском языке.

Перейти до посторінкового читання.

Увійти в історію реформатором! або Де пробка?

Частина 3. Мета реформ в Україні. або Третя фраза про витрати.

< Попередня частина.

«Ні, генацвале! Коли у суспільства немає диференціації штанів за кольором, то немає мети! А коли немає мети…» (Х/ф «Кін-дза-дза», Бі, пацак з планети Хануд, галактики Кін-дза-дза). Процитую ідеальний, на мій погляд, опис ситуації, коли немає мети: «Можна сказати, що Україна стала вільнішою, проте одночасно і слабкішою, втративши по дорозі свій економічний, науковий, військовий потенціал. Якщо за радянських часів був зрозумілий образ майбутнього (правильний чи неправильний — це інше питання), то зараз його взагалі немає. Через це ми весь час йдемо правильним шляхом, потім розвертаємось і знову йдемо правильно...» («П’ять висновків, чому Україна виявилася в занепаді», Георгій Почепцов, для «Хвилі». Виділення і переклад мої.).

 

Безцільні 25 років. або Щоб потрапити в ціль потрібно правильно прицілитися!

Образ майбутнього, формується поставленими цілями, а саме майбутнє, результатами досягнення цих цілей. Розвиток будь-якої системи можливий тільки в процесі досягнення цілей, довгострокових або короткострокових. Досягнення кожної мети переводить систему на новий, більш високий рівень функціонування, за умови, що мета не програмує стан гірше, ніж існуючій. У випадках якщо:

  • відсутня мета,
  • мета нечітко сформульована,
  • система не в змозі досягти поставленої мети,
  • частини системи прагнуть до досягнення різних цілей,

то система рано чи пізно переходить в стан стагнації, потім занепаду і руйнування (під системою, мається на увазі будь-яке об’єднання людей: держава, підприємство, партія, сім’я).

Які з перерахованих випадків стосуються України?

1. До недавнього часу все, що проголошувалося владою в якості мети, функцію мети виконувати не могло за своєю суттю, тобто мета була відсутня. На сьогодні в якості мети заявлені: Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція. Хоча складається враження, що поки це більше ефектна фігура мови для публічних виступів, ніж стратегічна мета, яка є практичним орієнтиром, яким керуються повсюдно. І поки «Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція» такими не стануть, до тих пір можна вважати, що мети, як і раніше немає.
2. Чи достатньо чітко сформульовані цілі конкретних реформ, які необхідні, як проміжні етапи досягнення стратегічної мети, щоб у будь-якого жителя України було розуміння куди ми рухаємося, де зараз знаходимося, що вже зроблено і які наступні кроки? Тобто щоб була можливість контролювати динаміку наближення до мети? На жаль немає! Всі формулювання мають максимально загальний вигляд, щоб кожен міг, знайшовши в них щось своє, чекати і терпіти, ну або терпіти і чекати. Ви ж пам’ятаєте: «комунізм до 80 року», «окрема квартира до 2000-го», «віслюк або падишах»? А чи можна досягти таку мету, зміст якої кожен розуміє по-своєму? Чи можна вимагати від людини прийняття будь-якого рішення, якщо вона не знає, до якої мети повинно вести її рішення? Чи можна перевірити чиєсь рішення, в правильному напрямку воно веде чи в протилежному, якщо у нас немає з чим порівнювати, якщо немає однієї для всіх мети, яка вказує загальний напрямок руху? Питання риторичні. Відповідь отримано на практиці багато разів.
3. При сьогоднішніх методах дій влади, система не в змозі досягти жодної поставленої мети. Причини ми детально розібрали вище, це ігнорування двох фундаментальних обмежень: неможливо швидко отримати результат при більш ніж двох одночасних змінах системи і неможливо досягти мети при боротьбі з наслідками, а не з причинами. Але це не все. Проблеми з постановкою мети теж унеможливлюють досягнення результатів.
4. Що стосується прагнення різних частин системи до досягнення різних цілей, то мало того, що при декількох неузгоджених змінах частини системи примусово орієнтуються на досягнення різних цілей, але в Україні цей процес проник ще глибше: всередині кожної частини системи існують групи, орієнтовані на різні центри впливу, які мають не просто різні цілі, а практично завжди протилежні. Про яку спільноу стратегічноу мету для всієї країни може йти мова? Згадувати ж про необхідність наявності у влади системи показників стимулюючих частини системи на досягнення спільної мети, я думаю, в такій ситуації безглуздо.

Всі чотири випадки мають безпосереднє відношення до ситуації в Україні і як результат, про стагнацію вже говорити не доводиться, а не помітити стан занепаду в Україні може тільки спеціально навчений спічрайтер. І то, його затемнення тимчасове, але періодичне. Тимчасова сліпота з’являється тільки в ті періоди, коли його патрон знаходиться у владі, а в опозиції, слово «занепад», одна з найбільш м’яких характеристик положення в країні.

 

Постановка мети. або Не варто розмінюватися на дрібниці!

Щоб зупинити подальше сповзання в занепад і перевести систему в режим розвитку необхідно виконати всі процедури пов’язані з постановкою мети. З чотирьох чинників, перший і другий необхідно розглянути повністю. Третій фактор, при якому система не може досягти мети, вже має частину рішення: ми вже знаємо, за яких умов отримати результат швидко і розуміємо, що мету можна досягти, лише усунувши причину перешкод на шляху досягнення мети. Залишилося розібратися з ще однією стороною цього питання. Четвертий фактор, що приводить до руйнування системи, через те, що частини прагнуть до досягнення різних цілей, розглянемо пізніше в розділі «Як забезпечити зміни».

1. Чи може мета «Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція» бути прийнята в якості стратегічної, чи достатньо вона амбітна для входження в історію і реалістична для досягнення? Щоб відповісти на попереднє питання, я поставлю ще одне. Чи є на планеті модель держави більш конкурентна, багата, з більшою захищеністю громадян і комфортом для життя, ніж європейська? Немає такої моделі, як би до неї хто не ставився! (Тут і далі, поняття «європейська» не несе географічної прив’язки, а стосується форми державного устрою — «західноєвропейська демократія», яка застосовується не тільки в Європі, але і в інших частинах планети. Для спрощення, далі в тексті будемо називати цю модель, терміном «Європа» або «західноєвропейська».) Це найкраща, на сьогоднішній день, модель для стратегічної мети. Не ідеальна, але краща з існуючих. Навіть якщо говорити про певну кризу моделі, то варто пригадати про те, скільки їх було раніше! А модель завжди знаходила рішення і крок за кроком все одно зростала. Криза, виглядає загрозливо, тому, що вона проходить у нас на очах, а вихід з неї поки ніхто не знає, що і лякає. Невідомість завжди виглядає загрозливо. Хоча криза завжди несе в собі величезний потенціал розвитку і поліпшення, все залежить від точки зору на кризу і методів виходу з нього. Але навіть якщо не дивлячись на все перераховане вище, ЄС і США не подобаються, давайте візьмемо за приклад Нову Зеландію або Канаду, куди зібралися емігрувати багато американців після перемоги Трампа або поразки Клінтон (знову ж, як подивитись). Дуже успішні, благополучні, безпечні і багаті країни. Часто можна почути, що вони багаті і тому, можуть собі дозволити таку модель. Все з точністю навпаки: вони такі багаті тільки тому, що у них така модель. І навряд чи є більш амбітна мета, ніж прагнення до досягнення кращої моделі, хіба що зробити її ще краще. І взагалі, якщо щось і не подобається, нас ніхто не змушує копіювати всю модель цілком, і хороше, і погане! ПОТРІБНО ВЗЯТИ ТІЛЬКИ ХОРОШЕ І ЗРОБИТИ З НЬОГО КРАЩЕ.
Що ж стосується реалістичності досягнення, то досить подивитися на приклад Ізраїлю: в пустелі, без природних ресурсів, у ворожому оточенні, в умовах постійних терактів і воєн, з 1947 року Ізраїль з нічого, став науковим, технологічним, економічним, військовим лідером не тільки в регіоні, а й вийшов на лідируючі позиції в світі. І, до речі, теж без досвіду державотворення. Вдумайтеся, все це всього за 69 років, а ми на чорноземах, з величезними запасами природних ресурсів, з промисловістю і наукою вже втратили 25 років. Більше третини цих 69 років, якщо порівнювати з Ізраїлем. І не просто втратили час. Втратили час, це коли не виросли, а ми впали за всіма показниками. І продовжуємо падати.
Але повернемося до реалістичності досягнення стратегічної мети. Необхідною умовою досягнення владою будь-якої мети, є підтримка цієї мети суспільством. На сьогодні мета «Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція», проголошена владою, підтримується більшою частиною суспільства (не плутати з підтримкою влади) і, що дуже важливо, повністю підтримується активною частиною суспільства. Більш того, несистемність і мала швидкість руху до цієї мети становлять основну частину претензій до влади. Для влади складається ідеальна ситуація — на практиці організувати і очолити швидкий і ефективний рух до цієї мети. Вже не потрібно витрачати час, ресурси і фінанси на формування підтримки, шукати аргументацію і союзників. Союзники є, підтримка мети вже сформована, потрібно просто швидко і ефективно рухатися до її, що і конвертує підтримку мети в підтримку влади.
Раніше ми витратили багато часу на те, щоб знайти шляхи досягнення владою мети «Домогтися кардинальних поліпшень в Україні». Чи узгоджуються ця мета і мета «Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція»? Ми визначили європейську модель держави, як найкращу по захищеності і комфортності для населення, за економічними і конкурентними показниками. Значить, якщо владі вдасться в результаті реформи просунутися до європейської моделі, то неминуче, в країні стане краще. А вдасться кардинально просунутись, ось і кардинальні поліпшення. Цілі узгоджуються повністю. Одне уточнення. Ми вже переконалися, що мета «Домогтися кардинальних покращень за один термін владних повноважень» повинна бути, завжди і за будь-яких умовах, єдиною і постійної метою для будь-якої влади в Україні (як втім і будь-якої влади в будь-якій країні), якщо влада хоче залишатися при владі і не програти найближчі вибори. А «Приєднання до Європи та Євроатлантична інтеграція», на сьогодні є метою стратегії, схваленої суспільством, яка і дозволить владі «Домогтися кардинальних покращень в Україні». Цілі суспільства і влади на сьогодні можуть не тільки не суперечити одна одній, а повністю збігтися. І в разі їх реалізації між владою і суспільством «… буде повна любов і довіра друг до дружки» (Х/ф «Місце зустрічі змінити не можна», Шарапов).
2. Що я маю на увазі під формулюванням цілей реформ? Будь-яка стратегічна мета, це мета багатопланової і довгострокової стратегії, яку доведеться реалізовувати поетапно. І кожен етап потребуватиме повноцінного реформування системи. Інакше Європа так і залишиться фігурою мови. Можна заперечити, що влада на напрямку руху до Європи проводить зміни. І асоціація, і безвізовий режим, і спільні навчання, і військові інструктори начебто вкладаються в схему, як проміжні етапи досягнення стратегічної мети. Але є нюанси: вони фрагментарні, вони не спрямовані на причини нинішнього стану країни, а головне, вони не підпорядковані одній меті. І щоб почати системне реформування України, нам необхідно сформулювати мету першого етапу на шляху до стратегічної мети, тобто першій реформи. Якщо Ви не забули, це повинна бути одна реформа, яка повинна змінити всього одну причину нинішнього стану системи, що і призведе до поліпшення у всіх сферах життя України. Нам потрібен якийсь один критерій, досягнення якого і наблизить нас до стратегічної мети. Цей критерій і стане метою першої реформи. І для цього нам доведеться розібратися, що ж ми розуміємо під словами «приєднання» і «інтеграція». Напевно, сформулювати це досить просто. Україну, в результаті проходження всіх етапів на шляху до стратегічної мети, повинні прийняти до Євроатлантичного клубу держав для початку неформально, а пізніше і в структури цього клубу формально. Просте формулювання перетворюється в задачу не просто амбітну, а для будь-кого, хто не з чуток знає ситуацію в Україні, в завдання зі сфери ненаукової фантастики або в завдання не з цього життя. (А чи варто дрібнити? На малих справах першими не стають і за них в історію не беруть.)
Як же її вирішувати? Згадати, що ми в побуті маємо на увазі під «приєднанням» і «інтеграцією». У ситуації, коли ми приймаємо людину в найближче оточення, можна довго пояснювати, чому ми це зробили. А можна просто сказати: «Він свій». І цей маркер вміщує в себе всі пояснення. А що робить людина, щоб приєднатися до якої-небудь групи людей? Він щосили прагне стати «своїм». Ось власне, це і є критерій, який нам потрібен. Щоб відразу ж, першої реформою, при визначенні «свій — чужий» в євроатлантичному клубі, Україна отримала маркер «свій», нехай і неформально. Перспективи і можливості для України після отримання такого маркера, предмет окремої розмови. Але просто подумайте, як вплине такий маркер на інвесторів або як будуть почувати себе представники нашої влади при зустрічі зі своїми колегами, прохачами, як сьогодні, або своїми, нехай і неформально, але вже своїми. Так що, якщо ми націлилися на «кардинальні поліпшення за один термін владних повноважень», у нас немає інших варіантів, крім як стати своїми в Європі. Пошук методів «як стати своїми» продовжимо в наступній частині (Частина 4), а зараз ще потрібно попрацювати над іще однією стороною постановки мети.
3. Постановка мети реформи програмує майбутню швидкість її реалізації. Два обмеження ми вже знаємо: одна реформа і фокусування на причині. Але є ще одна сторона цього питання. Сьогодні становище України таке, що яку б модель ми не вибрали в якості мети, нам обов’язково доведеться наздоганяти. І тут величезна проблема! Ви пробували наздогнати кого-небудь, особливо, якщо він далеко попереду і продовжує віддалятися? Потрібно рухатися набагато швидше, а для України це навряд чи підходить — сили нерівні. Держави з західноєвропейською моделлю йдуть вперед вже більше 70 років (насправді кілька сот років) і швидше, ніж ми можемо наздоганяти. А чи реально наздогнати, якщо повторювати крок за кроком їх шлях, на який вони витратили десятиліття, якщо не століття? А вони при цьому будуть віддалятися з прискоренням, рівень розвитку і обсяг ресурсів їм це дозволяє? Що ж робити? Згадати, як Вам, все ж таки вдавалося когось наздогнати! Адже наздоганяли ж! Звичайно, якщо Ви знали маршрут, яким рухається той, кого потрібно наздогнати і у Вас була можливість зрізати шлях. Ви рухалися до мети напряму. У цьому випадку, Ви ставили за мету не ту точку, де знаходився в момент Вашого старту суб’єкт, якого потрібно було наздоганяти, а ту, в якій він, за Вашими розрахунками, буде. Це і є необхідний підхід для постановки мети реформ. Якщо ми хочемо наздогнати Європу, то метою потрібно ставити не нинішню Європу, а відразу будувати той стан, який буде. Спрогнозувати тенденцію розвитку того параметра, який ми виберемо і не наздоганяти, а зрізати шлях, випередити і зустрітися. Випередити для початку тільки в одному, але ключовому параметрі. І випередити так, щоб Європа наздоганяла. Пам’ятайте, ми відзначали, що «зробити кращу модель ще кращою», це максимально амбітне завдання.
UPD: Уже після публікації перших частин цього дослідження я прочитав, як кіносценарист Володимир Жорна в своїй статті для «Хвилі» «Про народ і центри кристалізації майбутнього», чудово сформулював це завдання:
«Сьогодні Україна – стара хрущовка. Можна білити, міняти вікна, проводку… Зрештою, зробити капітальний євроремонт. І отримати капітально відремонтовану еврохрущовку.
А потрібен… Ні, не хмарочос зі скла і бетону. Потрібне – літаюче місто. Тобто, щось небувале.
Ми вже зараз повинні почати будувати те, що Захід почне будувати після того, як вийде з нинішньої кризи. Не повторювати за ним. А йти попереду!». (Виділення, знак оклику і переклад мої.)

Наведу приклад. Коли компанія Apple вирішила вийти на ринок мобільних телефонів, там вже була величезна кількість моделей на будь-який смак і достатньо потужних гравців, наприклад Nokia. Якби Apple спробувала їх наздоганяти крок за кроком, то на ринку просто додався б ще один гравець і не факт, що лідер. Ну, став би більший вибір телефонів і конкуренція підвищилася б. Але Apple не просто передбачив тенденцію, якими можуть бути телефони, а показав якими вони повинні бути, зрізав шлях і за допомогою iPhone обігнав усіх, в тому числі і лідерів. Хтось до цих пір намагається наздогнати Apple, а хтось відстав назавжди, наприклад Nokia. Але нікому з тих, що наздоганяють, досі не вдалося повторити черги за новими моделями, які для Apple виглядають вже не сенсацією, а звичним явищем. Я думаю, що ні одна з політичних сил не відмовилася б від подібних черг виборців, які бажають проголосувати за них на виборах. Значить, необхідно застосувати метод Apple в Україні.

4. Фактор, що приводить до руйнування системи, через те, що частини системи прагнуть до досягнення різних цілей, розглянемо пізніше, в Частині 4. Це необхідно обов’язково зробити, адже саме цей фактор і призвів до невдачі рекрутування в виконавчі структури влади представників бізнесу (якщо не брати до уваги окремі успішні рішення, наприклад: ProZorro).

 

Третя фраза про витрати.

Все, що Ви прочитали в Частинах 2 і 3, можна описати однією фразою: «Зниження витрат транзакцій при проведенні реформ, шляхом зменшення кількості транзакцій, до мінімально можливого рівня, з одночасним збільшенням ефективності цих транзакцій, для отримання результату, максимально необхідного змісту». При одній реформі мінімум транзакцій. При усуненні причини максимальна ефективність тразакцій. Точно поставлена випереджальна мета — максимальний вміст.

І як зазвичай, на закінчення формулювання реформи: «Реформа — це ОДНА зміна, проведена владою за один термін повноважень, яка коригує (усуває) ПРИЧИНУ перешкод на шляху того, щоб ВСЯ система країни одночасно перейшла в стан, в якому Україна по одному ключовому параметру зрівняється або буде випереджати Європу, що дозволить вважати Україну СВОЄЮ в євроатлантичному клубі і приведе до досягнення мети: швидких кардинальних поліпшень в Україні».

< Попередня частина.          Наступна частина >

Оставьте комментарий