Этот текст можно прочитать на русском языке

Перейти до посторінкового читання.

Увійти в історію реформатором! або Де пробка?

Частина 2. Чому 25 років Україна, немов божевільна, ходить по колу і як з нього вирватися? 

< Попередня частина.

Реформи в Україні, як шлях до втрати влади. або Як одним рішенням знищити всі гарантії!

Ми довели, що для всіх країн, де влада обирається в результаті демократичної процедури виборів, єдиний і гарантований спосіб зберегти владу, це провести ефективні, а значить успішні реформи, які поліпшать життя в країні. В інших країнах так і відбувається, але мабуть Україна якийсь особливий випадок. Будь-яка влада у нас проводить реформи, як мінімум їх декларує. Значить спроба переходу до «Логіки дій для збереження влади» відбувається. Але не дивлячись на ці спроби, все одно, поліпшень не відбувається і на кожних виборах країна повертається до «Логіки дій виборців» і ніяк жодна з влад не може перейти на «Логіку збереження влади».

Та й як тут перейти, якщо з моменту приходу до влади, хто б це не був, він неминуче потрапляє у вкрай непрості умови. Мало того, що діяти доводиться в умовах тривалої кризи, але ця діяльність супроводжується ще й негативними явищами, з якими стикалася, стикається і буде стикатися будь-яка влада, незалежно від персоналій і партійної приналежності:

  • Будь-яка людина або партія, що приходить до влади в Україні, неминуче починають втрачати свій рейтинг одразу ж після виборів, незалежно від наявності реформаторських зусиль або відсутності таких.
  • В результаті виборів влада, як правило, програє «невладі».
  • В результаті виборів жоден із центрів впливу не отримує переваги.
  • За відсутності переваги доводиться обмежувати свої цілі, йти на ненадійні і неефективні ситуативні форми домовленостей з «союзниками» та/або «партнерами», які побудовані на компромісах і діють до появи перших особистих інтересів, що робить ефективність реформ, які проводяться, ефемерною.
  • Вимоги швидких першочергових реформ з боку населення, експертів, опонентів і представників країн союзників стосуються різних сфер життя країни. Якщо скласти всі вимоги, сумарно вони дадуть вимогу реформувати всі і кожну зі сфер життя України швидко і одночасно.
  • В Україні населення завжди невдоволене будь-якою владою. Чим довше влада виконує свої функції, тим більше незадоволених і тим сильніше невдоволення.
  • Доповіді влади про успіхи реформ сприймаються населенням зі скепсисом, успіхи не визнаються успіхами, реформи, що проводяться, не зараховуються, як позитивні результати дій влади.
  • Опоненти завжди знаходять теми для критики влади, практично завжди обґрунтовані, незалежно від наявності реформаторських зусиль влади або відсутності таких.
  • Критика влади з боку опонентів, завжди апелює до населення, знаходить відгук у потенційних виборців і негативно позначається на електоральних перспективах влади.
  • Реформи піддаються критиці з боку експертів і по черговості, і за змістом, і за темпами, і головне, за результатами.
  • Влада піддається критиці з боку представників країн союзників.
  • Влада змушена реагувати на критику. Реактивні дії забирають все більше і більше часу, ресурсів і фінансів, і витісняють активні, спрямовані на отримання результату. Реактивні дії, як правило, спрямовані на збереження позицій влади.
  • Влада змушена діяти в умовах жорсткого часового пресингу: результат потрібен вчора і наочний. Спроби використати незначні результати в якості інформаційних приводів або спроби притримати результати для отримання максимального інформаційного ефекту викликають скепсис, іронію і нові хвилі критики з боку опонентів і експертів.

Це не все, але й цього з надлишком. Завдання провести реформи і зберегти владу в цих умовах як мінімум нетривіальне, якщо не сказати, нездійсненне. Без переваги у владі. При загальному і наростаючому невдоволенні населення. З високою ймовірністю на кожних наступних виборах отримувати менше голосів, ніж було. Та ще й під постійною критикою, що ще більше погіршує електоральні перспективи. Ці негативні явища, всі разом і кожне окремо, несуть безпосередню загрозу можливості збереження влади і залишати їх без реакції необачно. Якщо є завдання зберегти владу, то усуненню впливу цих негативних явищ необхідно приділити максимум уваги і докласти усіх зусиль, щоб нівелювати їх вплив. І замість виходу з кризи і досягнення поліпшень, влада змушена боротися з цими негативними явищами. А відповідно до твердження 302, для збереження влади, «необхідно зосередитися на швидких кардинальних поліпшенях», тобто не мати ніяких інших цілей. Боротьба ж з цими негативними явищами забирає стільки часу і ресурсів, що мало що залишається для реформ. Залишалося б тільки поспівчувати будь-якій владі в Україні, якби не одне але.

Я стверджую і маю намір продемонструвати, що незалежно від того, хто перебуває при владі або буде знаходитись в майбутньому, всі перераховані вище негативні явища, які

  • ставлять під загрозу вирішення завдання збереження влади,
  • відволікають весь час, ресурси і зусилля влади на боротьбу з ними,
  • роблять неможливим вихід з кризи,
  • виключають досягнення поліпшень життя в Україні,

всі вони, навіть ті, які не потрапили до списку, є прямими наслідками дій влади.

Тобто кожна влада, своїми діями, викликає ці негативні для себе явища, а потім починає з ними боротися. І з певного моменту ця боротьба поглинає владу цілком, не залишаючи нічого для досягнення будь-яких інших цілей. Як же владі це вдається? Що змушує владу діяти таким чином? Логіка всіх процесів, що відбуваються в Україні дуже проста, але занедбаність ситуації, робить її надзвичайно насиченою негативними явищами, які і роблять досить проблематичним збереження влади. Так звідки ж беруться ці негативні явища? Принаймні з одним з них ми вже стикалися: «Вимоги швидких першочергових реформ з боку населення, експертів, опонентів і представників країн союзників стосуються різних сфер життя країни. Якщо скласти всі вимоги, сумарно вони дадуть вимогу реформувати всі і кожну зі сфер життя України швидко і одночасно». Але тоді воно було в дещо іншому формулюванні. І це головна умова для вирішення завдання гарантованого збереження влади:

Так чому ж вимога «одночасних реформ в усіх сферах» тепер потрапила до негативних явищ? Відповідь проста. І всі ми її знаємо, якщо не з теорії, то зі свого багатого досвіду. Будь-яка спроба одночасних змін, зменшує, практично до нуля, ймовірність отримання, в доступному для огляду майбутньому, хоча б якихось результатів, переводить таку спробу в розряд процесів, які можуть тривати нескінченно і які неможливо завершити, а тільки зупинити або вони зупиняться самі, коли закінчатся гроші. Якщо Ви хоч раз що-небудь будували або робили ремонт, Ви зрозумієте твердження 404:

Ось саме цей факт і переводить вимогу «одночасних реформ в усіх сферах» в розряд явищ негативних для влади. Ці фактори, що уповільнюють швидкість отримання результату і роблять ціну змін непідйомною, проявляють себе в повній мірі одразу ж, як тільки починаються практичні кроки в будь-якому виді діяльності. Давайте подивимося на ці фактори. Це вільний їх виклад:

  • Уявіть. Йде процес якоїсь зміни. Не важливо якої і де: оптимізація на підприємстві, ремонт у Вашій квартирі або реформа в країні. Через якийсь час стає зрозуміло, що очікуваний результат не буде отриманий. Причина не важлива. Це може бути помилка в концепції або в послідовності дій, але виправити їх можна, якщо кинути все вже зроблене на півдороги і почати все з початку. Або приходить новий керівник зі своєю концепцією. Він заявляє, що все, що робилося раніше неправильно, зупиняє всі попередні зміни і починає реалізовувати свої плани. Витрачені гроші і час не повернути, а нові зміни безкоштовно і миттєво не зробити. А в самому об’єкті змін і всіх об’єктах, які з ним пов’язані, вже відбулися зміни і далеко не факт, що вони позитивні. (Наприклад, реформи медицині чи освіті. Скільки б реформ не розпочиналося, завжди, ще до отримання результатів, виникав новий проект реформи з іншою концепцією. Починалась нова реформа, яка також переривалась для початку ще більш актуальної. А стан галузей тільки погіршувався.)
  • Наступний фактор. Почали процес змін. Але постійно виникають зупинки: то немає грошей, то необхідні ресурси зайняті в інших процесах, то для отримання запланованого результату потрібні такі ресурси, яких взагалі немає в розпорядженні. Терміни зриваються, результату немає або він далекий від очікуваного. Все це можливо, якщо допущені помилки в синхронізації використання ресурсів і надходження фінансів. Синхронізація надзвичайно необхідна, але вона ж і надзвичайно чутлива до накопичення помилок. І дуже вразлива: будь-який збій призводить до порушення запланованих термінів і відставання, відставання сумуються, накопичуються і передаються далі по ланцюжку дій. Ресурси надходять в заплановані терміни, але через відставання вони ще не потрібні, коли ж настає їх черга, їх вже забрали і використовують в іншому місці. Все це унеможливлює ефективне управління процесами або вкрай його ускладнює, призводить до хаосу і переходу до ручного управління. А ручне управління, це найкращий спосіб збільшити кількість помилок і негативних наслідків, і зірвати всі, і всілякі терміни. Ручне управління завжди веде до проявів закону Мерфі в оригинальному формулюванні: «Якщо існують два способи зробити що-небудь, причому один з них веде до катастрофи, то хто-небудь обов’язково обере саме цей спосіб». (Наприклад, озброєння армії. Армія не фінансується в належній мірі – немає грошей. Плюс розбалансовані або відсутні ресурси: виробнича база, управління, науково-дослідницьке та дослідно-конструкторське забезпечення. Та й з законодавчим забезпеченням не дуже, а це такий же необхідний ресурс як і інші. Про ефективну синхронізацію і дотримання якихось термінів, годі й казати. І це без урахування нецільового та нераціонального використання коштів.)
  • Третій фактор. Провели зміни. Виконали весь план, а якщо вдалося уникнути впливу перших двох чинників, то і в строк. Гроші і час витратили. Але результат не відповідає запланованому: не працює або працює, але не так. Шукаємо помилку і переробляємо одне і те ж по кілька разів. Знову витрачаємо час і гроші, але, як правило, все одно не працює, а вторинні зміни накопичуються і погіршують ситуацію. Цей ефект проявляється, якщо невірно визначені мета змін і/або вихідні посилки при проектуванні змін. (Наприклад, податкова реформа. Всі 25 років не припиняються спроби досягнення мети «Збільшення надходжень до бюджету шляхом виведення доходів і зарплат з тіні», що ніяк не може бути метою змін. Ніякі репресії і адміністративний тиск не виведуть гроші з тіні, до тої пори, поки не стане «менш вигідно і менш комфортно перебувати в тіні, ніж працювати по-білому», а це позитивний наслідок принципово іншої мети: «Створення комфортних умов ведення бізнесу». А збільшення надходжень, це наслідок зростання економіки і доходів бізнесу. І зростання зарплат можливе тільки в умовах конкуренції між роботодавцями за працівників, шляхом пропозиції кращих умов, що теж можливо тільки в умовах зростання економіки).
  • Останній фактор. Провели зміни. Запланований результат отримано. Але несподівано виникають побічні негативні ефекти, які нівелюють отриманий результат і створюють нові умови, які часто гірші, ніж до початку змін. Доводиться витрачати додатковий час і гроші на усунення цих негативних явищ. Ці побічні негативні ефекти і створені ними нові умови, можуть затягнути терміни отримання запланованих результатів, якщо їх поява не була спрогнозована при проектуванні реформи і не були передбачені дії, що усувають або компенсують можливі побічні негативні ефекти. Якщо прогнозування не було проведено належним чином, то з високою ймовірністю проявлять себе ефекти того ж закону Мерфі в декілька модифікованому формулюванні: «Якщо що-небудь може піти не так, то воно, обов’язково, піде за найгіршим сценарієм». (Наприклад, спрощення реєстраційних процедур в бізнесі. Хороша реформа? Як на мене, дуже. Але цією простотою в реєстрації скористалися рейдери і виникла ситуація навіть гірша, ніж була до реформи. А поява такого ефекту не була спрогнозована до початку реформи і в проект реформи не були вбудовані антирейдерські запобіжні механізми. Йшов час поки проблема проявилася в повній мірі, потім поки йшов пошук рішення, далі поки йшла підготовка запобіжних механізмів, розгляд і прийняття законів. і ще буде йти, поки і якщо закон запрацює.)

Результатом впливу будь-якого з цих факторів, а тим більше їх поєднань, є зростання рівня витрат транзакцій при проведенні змін будь-якої системи в будь-якому виді діяльності, незалежно від того, які це зміни і хто їх проводить. При одночасних змінах зростання рівня витрат транзакцій стає невпинним, лавиноподібним і повністю неконтрольованим.

Ці фактори, роблять зростання потреб у фінансах і ресурсах практично нічим не обмеженим, а ми живемо в світі, де необмежених фінансів і ресурсів не існує. І якщо обмеження в частині фінансів і ресурсів ще можна спробувати усунути, і то, чисто теоретично: набрати кредитів, запросити супер фахівців і раціонально застосувати :-), то обмеження, в частині складності або неможливості синхронізації, управління процесами і прогнозування наслідків, є непереборними. Будь-яка країна, це одна величезна система, де всі частини (функції) пов’язані між собою жорсткими причинно-наслідковими зв’язками. Будь-який вплив на будь-яку частину (функцію) єдиної системи викликає зміни в інших частинах (функціях) цієї системи, в силу того, що причинно-наслідкові зв’язки перетинаються між функціями. І ці вторинні зміни далеко не завжди позитивні. Без прогнозування наслідків впливів на систему не обійтися. І чим більше одночасних впливів, тим більше взаємовпливів всередині системи і вторинних змін, які в свою чергу стають джерелом нових змін. В цьому випадку, навіть просто врахувати всі варіанти комбінацій цих впливів і змін не є можливим. Отримуємо ситуацію величезного рівня невизначеності. В таких умовах прогнозування наслідків, а тим більше синхронізація дій і ефективне управління процесами неможливі, як мінімум сильно ускладнені і дуже тривалі. Таким чином, ігнорування цих обмежень і будь-яка спроба проведення одночасних реформ, позбавляє владу можливостей контролювати процес змін країни. І навіть при самих благих намірах «зробити як краще», гарантує негативні наслідки і повернення до формули Черномирдіна, з його «як завжди».

Неможливо швидко і одночасно провести реформи в усіх сферах життя України через величезні фінансові витрати. Неможливо швидко почати одночасні реформи через велику тривалість підготовки реформ і попередньої їх синхронізації. І нарешті, неможливо швидко і одночасно провести процес реформування через складність управління процесами і високий рівень невизначеності в прогнозуванні наслідків (можна отримати ситуацію набагато гірше, ніж до початку реформування). Хоча, насправді, досить першого «неможливо».

Ситуація ще та. Тепер, коли ми прийшли до твердження 502, вимога «одночасних реформ у всіх сферах» з твердження 501, вже не просто негативне явище. Це справжня катастрофа для влади. Щоб не втратити владу необхідні «одночасні реформи в усіх сферах» і в той же час «неможливо отримати хоч якийсь результат одночасних реформ», а значить влада, напевно, буде втрачена. Це конфлікт! І влада опиняється між двох вогнів:

Всі цілі, які були озвучені досі, стають нереалістичними. Для їх досягнення повинна бути виконана необхідна умова: швидкі кардинальні поліпшення в Україні, досягти які можна одночасними реформами. А одночасні реформи неможливі. Точніше, вони можливі. Їх можна ініціювати і намагатись проводити, як усі 25 років. Отримати результати неможливо! Мета «Увійти в історію реформатором» стає недосяжною, одну з необхідних умов виконати неможливо. Та що там історія, залишимо її у спокої. Збереження влади під величезною загрозою! А це куди важливіше історії!

Давайте розбиратися. Щоб досягти мети «Увійти в історію реформатором», потрібно виконати необхідну умову: «Швидко, за один термін владних повноважень, на практиці досягти в Україні кардинального поліпшення життя». Виконання цієї ж вимоги необхідно і для збереження влади. А щоб її виконати необхідно:

— З одного боку «Діяти швидко, виходячи з реальних умов, наявних ресурсів, не допускаючи погіршень», тому що «Неможливо отримати результат за один термін владних повноважень, якщо діяти повільно, ігнорувати умови і орієнтуватися на ресурси, яких немає» .

 — З іншого боку одночасно «Домогтися кардинального поліпшення в усіх сферах життя України швидко і одночасно», тому що «Фрагментарні поліпшення не дадуть швидкого загального кардинального поліпшення — занадто багато проблем накопичилося в країні».

Поки все в порядку і конфлікту немає. Але необхідні умови потрібно реалізувати на практиці і для цього будуть застосовані якісь методи, побудовані на якихось вихідних посилках.

Щоб «Діяти швидко, виходячи з реальних умов, наявних ресурсів, не допускаючи погіршень» потрібно нейтралізувати вплив обмежуючих факторів, про які ми говорили раніше, а для цього необхідно «Обмежити кількість одночасних реформ», тому що «Неможливо проводити реформи в усіх сферах життя України швидко і одночасно. Не вистачить ресурсів, тривала підготовка і синхронізація, складно прогнозувати наслідки і керувати процесами».

А щоб «Домогтися кардинального поліпшення в усіх сферах життя України швидко і одночасно» потрібні реформи і для цього необхідно «Провести реформи в усіх сферах життя України швидко і одночасно», тому що «Неможливо одночасно і швидко домогтися кардинальних покращень у всіх сферах життя України без одночасних і швидких реформ у всіх сферах».

І ми стикаємось з ситуацією, коли методи реалізації необхідних умов повністю суперечать один одному. Це протиріччя і створює конфлікт і влада опиняється між двох вогнів:

Якщо влада буде намагатися реформувати всі сфери одночасно, то не буде швидкого результату або взагалі ніякого результату, а ситуація погіршиться. Зберегти владу не вдасться.

Якщо обмежити кількість реформ, то не буде кардинальних поліпшень, а фрагментарні нікого не влаштують. А там, де реформ не було, ситуація погіршиться. Зберегти владу не вдасться.

Щось потрібно робити! Влада повинна бути збережена! І приймаються два рішення.

Перше: За відсутності поліпшень, вжити додаткових дії, які не пов’язані з реформами, щоб компенсувати недостатність або відсутність результатів реформ. Як ми вже відзначали, ці дії вкрай неефективні: вимагають великих витрат часу і фінансів, і ніколи не гарантують результат, а часто призводять і до зворотного результату.

Друге: Проводити реформи, вибравши пріоритетні сфери життя. Це рішення є реакцією на конфлікт. А який загальноприйнятий спосіб реакції на конфлікт? Ну звичайно ж, компроміс:

Рішення про вибір пріоритетів і є компромісним рішенням в ситуації з реформами. Влада не може вирішити конфлікт і йде на компроміс. З одного боку, необхідно обмежити кількість реформ. І влада їх обмежує, вибираючи пріоритети. З іншого боку, є вимоги населення одночасних поліпшень у всіх сферах життя. Влада і тут знижує планку, сподіваючись домогтися поліпшень хоча б для частини населення.

Ми вже обговорювали, що завдання пошуку пріоритетів не має рішення. Твердження 401: «Скільки людей, стільки і пріоритетів». А значить обрані владою пріоритети, розділять далеко не всі жителі України. І хоча метою влади є «як мінімум не втратити підтримку тих, хто її обрав і як максимум залучити нових прихильників» (201), а значить об’єднати виборців навколо влади, попри це, перший розкол серед виборців забезпечений:

Перше негативне явище отримано. Перші незадоволені з’явилися. І не просто незадоволені, а такі, що думають і аналізують, з власним баченням, а значить, з аргументами для критики. І це лише початок. Це перший наслідок компромісного рішення, але далеко не останній. Давайте розберемося в природі компромісу. Якщо ми зіткнулися з конфліктом, це означає одне: ситуація, що склалася змушує нас діяти взаємовиключними методами, мету в повному обсязі досягти неможливо і ми погоджуємося з певними втратами, виходячи з того, що краще спробувати отримати хоч що-небудь, ніж взагалі не досягти мети і залишитися ні з чим. «Краще синиця в руках, ніж журавель у небі» — це про компроміс.

Компроміс завжли побудований на частковому задоволенні необхідних умов, а вони на те і необхідні, що повинні бути задоволені в повному обсязі, щоб мета була досягнута без урізання за змістом. «Компроміс, в принципі, не дозволяє розв’язати конфлікт, тобто не є результативним методом розв’язання конфлікту» (Д-р Голдратт). Конфлікт проявляється, якщо виникають суперечності між методами реалізації необхідних умов досягнення будь-якої мети. Протиріччя створюємо ми самі в процесі своєї діяльності, хоча абсолютно точно знаємо, що в оточуючій нас дійсності не існує протиріч. Більш того, ми щодня будуємо свої дії, виходячи з уявлення, що протиріч не повинно бути взагалі.

Уявіть, що Ви купуєте ковбасу. Продавець зважив її на терезах і вони показали 300 гр. Ви сплатили за 300 гр. Але Вам, з якоїсь причини, захотілося зважити покупку на контрольних терезах і вони показали 200 гр. Ви сплатили за зайві 100 гр.! Конфлікт? Конфлікт! І як його вирішити? Ви, природно, звернетесь до продавця і вимагатимете, щоб він усунув протиріччя, тобто повернув гроші за 100 гр., яких бракує. Скажіть чесно, як Ви відреагуєте на пропозицію продавця піти на компроміс і вважати, що вага ковбаси: «Так і бути, не 300 гр., Але й не 200 гр., а 250 гр.»! Які і будуть підлягати оплаті, і він Вам поверне гроші не за 100 гр., а за 50? Упевнений, що Ваша реакція на пропозицію такого компромісу буде однозначною: «Ви, що? Знущаєтесь?». Але чому ж тоді в інших ситуаціях ми з готовністю йдемо на компроміси або не заперечуємо проти них?

А що ж робити з ковбасою? Ви можете її повернути і вимагати повного повернення грошей, тобто вийдете з конфлікту і будете шукати магазин, де можна провести взаємовигідну операцію купівлі-продажу. Або викличете адміністрацію магазину і спробуєте розв’язати конфлікт, доводячи, що переплатили за товар, який не отримали. Хоча, насправді, конфлікт не в цьому. А в тому, що є протиріччя: різні терези показують різну вагу для одного і того ж шматка ковбаси. А значить, як мінімум одні з них показують невірну вагу. Формалізуємо цей конфлікт:

Ви виходите з того, що контрольні терези показують правильну вагу, а вихідна посилка продавця в тому, що його терези правильні. Це протиріччя, а протирічь не існує. Значить, чиясь вихідна посилка помилкова, а може й обидві. Всі абсолютно точно знають, що протиріч бути не повинно. І тепер уже всіх, в тому числі і Вас, цікавить не стільки конкретна вага, скільки те, які ж терези показують неправильну вагу! Тобто всі зосереджені на вихідних посилках. Тому що невідомо, скільки вже було заплачено зайвих грошей або відпущено неоплаченого товару і скільки ще буде. Розв’язати конфлікт можна, якщо перевірити, чия ж вихідна посилка невірна, зваживши на обох терезах еталонний вантаж, тобто усунути протиріччя. Якщо контрольні терези брешуть, а у продавця правильні — всі залишаються при своїх. Якщо ж брешуть терези продавця, а контрольні показують вірну вагу — Вам повернуть гроші. А якщо і ті, і ті терези показують невірну вагу, то можливі різні варіанти, включаючи і доплату з Вашого боку. Тобто зміняться одна або обидві вихідні посилки, а значить і методи реалізації необхідних умов. Конфлікт буде вичерпано тільки в тому випадку, якщо на будь-яких терезах буде фіксуватися одна і та ж, правильна вага, а методи реалізації необхідних умов не суперечитимуть один одному.

«Кожен раз, коли Ви опиняєтеся в конфліктній ситуації, особливо, коли організація опиняєтеся в конфліктній ситуації, це означає, що одна з подібних вихідних посилок, незалежно від того, скільки людей вірить в неї, навіть якщо весь світ вірить в неї, все ж невірна! »(Д-р Голдратт). Розв’язання будь-якого конфлікту завжди відбувається шляхом виправлення невірних вихідних посилок, а отже і змін методів реалізації необхідних умов або самих необхідних умов. Одна біда, ми вкрай рідко надаємо значення змісту конфлікту! Звичайно ж, не формалізуємо протиріччя і вже точно не намагаємося зрозуміти, що лежить за вихідними посилками, які і формують ці протиріччя. І замість отримання взаємовигідного рішення в результаті розв’язання конфлікту, ми намагаємося знайти компроміс, вважаючи його, методом пошуку взаємної вигоди (якщо, звичайно, конфлікт не стосується умовної ковбаси і наших не умовних грошей). Компроміс в результаті часткового задоволення необхідних умов призводить до одного результату: ні одна зі сторін не задоволена, тобто всі незадоволені.

Конфлікти були, є і будуть. «Звичайно, я не стверджую, що в реальній дійсності, коли Ви маєте справу з людьми, немає конфліктів. Я одружений. Але я стверджую, що компроміси, в результаті яких всі залишаються незадоволені — це не спосіб вирішення конфлікту!» (Д-р Голдратт).

Компроміс тільки розтягує конфлікт в часі, поглиблює, ускладнює вихід з нього в майбутньому і унеможливлює досягнення мети, навколо якої конфлікт виник.

Що ж виходить? Коли влада приймає компромісне рішення, вона сподівається на те, що ті виборці, для яких ці сфери теж є пріоритетними, складають більшість. І результати реформ в пріоритетних сферах задовольнять їх. Але навіть якщо цих виборців переважна більшість, це не принесе владі багато голосів на виборах. Скільки і які б пріоритети не вибрала влада, досягти скільки-небудь переконливих результатів не вийде. Тому що за допомогою компромісу конфлікт не усунутий, а нестачу ресурсів, втрати часу, складність або неможливість синхронізації, управління процесами і прогнозування наслідків ніхто не відміняв, а значить швидких результатів не буде. А голоси під час виборів гарантовані тільки при наявності одночасних поліпшень, а їх, як раз і не буде.

До виборів конфлікт вже зробить свою справу і голосів буде не густо. Вже є частина виборців, які незадоволені вибором пріоритетів, а тепер і та частина, яка спочатку схвалила пріоритети, що вибірала влада, приєднається до них. Кількість незадоволених діями влади зростає. І не завдяки підступам недоброзичливців, а виключно зусиллями самої влади:

Не варто забувати і недоброзичливців. Це та частина населення, яка з самого початку була проти саме цього складу влади:

Влада, починаючи з завдання об’єднати до найближчих виборів навколо себе якомога більше людей, своїми діями призводить до протилежного результату. І на жаль, це не останній випадок отримання протилежного результату. Подивіться на це об’єднання, що стало вже звичайним в Україні:

Під час обговорення взаємин влади і населення в Україні, вже давно стало загальним місцем твердження про мало не генетично запрограмовані нелюбов українців до влади і невдоволення владою. Цю нелюбов і невдоволення намагаються пояснити особливістю національного характеру. Ну, по-перше, в Україні живуть не тільки українці, але всі теж традиційно незадоволені владою. А по-друге, українці, що живуть в Канаді чи Австралії, традиційно задоволені владою Канади і Австралії, але так само традиційно незадоволені владою України. Тобто, традиційне невдоволення поширюється тільки на владу в Україні і є наслідком традиційної неспроможності влади досягти поліпшень життя населення України, незалежно від того, хто приходить до влади і які реформи намагається проводити. Результат вони отримують один і той же – вже добре, коли немає катастрофічних погіршень. Цей результат, усього один з безлічі негативних результатів, як і всі інші, є наслідком одного компромісного рішення – проводити реформи в пріоритетних сферах життя. Компроміс не призводить до бажаного результату. Пріоритети не працюють. Якщо необхідно зберегти владу, то компроміс і система пріоритетів зовсім не ті методи, які можуть привести до мети. Навпаки, вони призводять до зворотного ефекту.

Колись Наполеон Бонапарт, щоб запобігти змові, яка в той час здавалась пріоритетною небезпекою для режиму, наказав викрасти і стратити герцога Енгіенського. Ця страта обурила європейських монархів. В результаті Бонапарт, усунувши пріоритетну, на його думку, небезпеку, отримав значно більшу проблему – третю монархічну коаліцію проти Франції. В добавок ще й репутацію вбивці. Антуан Буле де ла Мерта (1761-1840) так відреагував на рішення Наполеона: «Це гірше, ніж злочин – це помилка».

З приводу будь-яких спроб вирішити будь-якій конфлікт за допомогою навіть самого кращого компромісу, я б додав: «Компроміс, це ще гірше, ніж помилка — це помилка, зведена в розряд загальноприйнятої практики!».

Одне компромісне рішення і всі сторони незадоволені. Населення невдоволене відсутністю поліпшень. Влада незадоволена, напевно, навіть краще сказати, роздратована відсутністю позитивної оцінки її діяльності. Наслідки компромісу ідеально сформулював сер Уїнстон Черчілль: «Ви були поставлені перед вибором між війною і ганьбою. Ви вибрали ганьбу, але Вас чекає і війна!». Які б пріоритети не вибрала влада, яке б компромісне рішення не прийняла, без розв‘язання конфлікту, вона отримає не тільки всі можливі негативи, яких намагалась уникнути за допомогою компромісу, але ще й купу нових.

Але навіть цим справа не закінчиться. У будь-якій країні завжди є люди, які особливо незадоволені владою. Вони завжди незадоволені будь-якими діями влади. Вони завжди незадоволені будь-якими результатами дій влади. А найбільше вони незадоволені людьми, які перебувають у владі. Це опоненти влади. Їх всеосяжне і непримиренне невдоволення владою може зникнути тільки в одному випадку, коли вони самі прийдуть до влади. А до тих пір вони будуть намагатися передати населенню своє невдоволення владою, підживлювати його і ростити усіма доступними їм засобами, всіма правдами і неправдами.

В описаній вище ситуації, опонентам вже не потрібно викликати невдоволення. Влада сама чудово з цим завданням вже впоралася. Тепер опонентам досить підтримувати невдоволення, поглиблювати його у тих, хто вже незадоволений і розширювати на тих, хто ще не в повній мірі перейнявся невдоволенням. І повірте, їм це вдасться. Бо вони завжди говорять на тій же мові, що й населення країни:

І критика влади з боку опонентів потрапляє на підготовлений ѓрунт. Владою підготовлений:

А населення не тільки невдоволено і схвально відгукується на критику влади з боку опонентів. Люди, в розмовах між собою, теж не дуже щадять владу:

При відсутності результатів реформ, критика влади зростає і лунає вже з усіх боків

В результаті ще один удар по планам збереження влади. Пам’ятаєте, в списку негативних явищ було таке: «Доповіді влади про успіхи реформ сприймаються населенням зі скепсисом, успіхи не визнаються успіхами, реформи що проводяться, не зараховуються, як позитивні результати дій влади». Коли якість життя не покращується, це кожен відчуває на собі, всі незадоволені владою, а критика лунає з усіх боків, то навіть ті, хто не звикли аналізувати і зазвичай байдужі до політики, політиків, влади і опозиції, переймаються загальним настроєм невдоволення. І вже хай там що говорять речники влади, все це викликає неприйняття, недовіру і скепсис.

Це дуже важливий момент. Саме факт, що викладений у твердженні 1203, вирішально впливає на можливість зберегти владу. Активна частина населення становить меншість в Україні, але може мати суттєвий вплив на пасивну більшість. Але тільки за умови, коли те, про що говорять експерти, активісти і опоненти влади, збігається з тим, що відчуває кожен з представників пасивної більшості. Умови життя погіршуються, критика влади в цій частині є абсолютно обгрунтованою і повністю збігається з реальністю. А раз так, то пасивна частина населення, без аналізу, погоджується з критикою не лише в цій частині, а в повному обсязі, щоб там не казали. І погоджується з пропозицією опонентів змінити владу. А пасивна більшість, це вирішальна частина виборців і саме ця частина, при виборі чого завгодно, покладається на чужу «думку». А критика дуже впливає на «думку», а значить і на результати виборів. Взагалі, будь-яка критика завжди впливає на рейтинги. Впливає по-різному. Може їх знизити, може обвалити, а може і підвищити. Все залежить від ситуації і змісту. У нашому випадку, критика обґрунтована і знижує рейтинги влади:

У такій ситуації, навряд чи у владі знайдеться людина, яка байдуже ставиться до критики:

Критика негативно позначається на рейтингах, створює загрозу збереженню влади і це дратує владу. Є єдиний, по-справжньому дієвий спосіб уникнути критики — змінити результати діяльності і не залишити опонентам об’єктів для критики. Тобто добре виконати свою основну роботу і не залишити жодної сфери життя без реформ і поліпшень, але після приняття компромісного рішення, влада від цього способа відмовилася. З критикою щось потрібно робити. Уже кілька разів намагалися законодавчо заборонити критикувати владу. Але це більше з розряду дій для самозаспокоєння. В нинішніх умовах заборонити критику неможливо. Перекрити або взяти під контроль всі інформаційні потоки не уявляється можливим, що-небудь та залишиться. А значить, як би не дратувала критика, настільки радикально вирішити цю проблему неможливо:

Це серйозна перешкода, але все ж залишати критику без реакції неможливо. Тим більше, що з самого початку перед владою стояло завдання «вживати заходів, щоб як мінімум, зберегти голоси тих, хто її обрав, а як максимум, знайти нових прихильників» (201). А так як пред’явити наочні результати влада не може, їй доводиться вдаватись до вимушених дій. Влада змушена реагувати на критику, але краще б вона цього не робила, а займалася своїми прямими обов’язками, бо дуже часто це приводить до зворотних результатів:

На цих вимушених діях зупинимося детальніше. Почнемо з порятунку рейтингів влади. Щоб підняти власні рейтинги у влади не багато варіантів. За відсутності поліпшення життя населення, для досягнення якого і вибирали владу, можливі всього два види дій.

Одні дії повинні роз’яснити, що результати є і підняти їх цінність в очах виборців, тобто пояснити чому ці результати вже досягнення. Про них трохи пізніше.

Інші ж націлені на отримання швидкого і наочного результату, який обов’язково повинен сподобатись виборцям. Тут увага влади концентрується на словах «швидко» і «сподобатись». У те, що реформи можуть швидко принести поліпшення і сподобатися виборцям, влада не вірить. А значить, залишається тільки популізм! А так як діяти потрібно швидко, наслідки не прораховуються, а значить існує високий ризик появи негативних наслідків, якщо не відразу, то через дуже короткий час. Плюс, ці дії здійснюються паралельно з реформами, що уже проводяться. А Ви ж пам’ятаєте, чим більше одночасних впливів на систему, тим більше вторинних негативних явищ, які самі стають причиною наступних змін, які теж не мед і т.д. Це і призводить до того, що погіршення ситуації завжди відбувається швидше, глибше і ширше, ніж поліпшення. І будь-які спроби по-швидкому поліпшити ситуацію, практично завжди, ще більше її погіршують. Що зазвичай і відбувається. Навіть якщо хтось і залишиться задоволений, кількість незадоволених спробою підвищити рейтинги все одно буде більше. Єдиний спосіб підвищити рейтинги влади – виконати те, для чого влада і була обрана: досягти поліпшень у всіх сферах життя країни швидко і одночасно.

Але що робити, якщо не вдається підвищити свою підтримку, а навпаки вона падає? За відсутності результатів, завдання збільшення підтримки влади, в Україні підміняють іншим: зменшити підтримку виборцями опонентів. Дуже просте рішення: зменшити чужі рейтинги замість того, щоб підвищити свої. Війна на взаємне знищення, адже ніхто не буде спокійно дивитися, як знищують його рейтинг, будуть вживати контрзаходи. Дійсно, можна вибудувати комбінації, за допомогою яких знищити або розмити рейтинг потенційного суперника. Способів багато. Такий підхід, начебто, має всі резони: всі погані, у всіх рейтинги низькі, всі демонізовані, вибирайте менше зло. А далі намагатися ловити свої шанси (з адмінресурсом в руках). Але тут причаїлася одна печаль – гарантій ніяких. Намагатися виграти на цій рулетці можна тільки за однієї умови: коли всі хлопчиші-плохиші! І у всіх, без винятків, немає рейтингів. А у кожного є діжка варення і ящик печива, приправленого густим популізмом. І далі звичні змагання розмірами діжок і ящиків, ну і звичайно, густотою популізму. Але що буде, якщо про когось забули і не встигли або не змогли обнулити його рейтинг?.. Або, що ще гірше, якщо хтось знайшов спосіб його підвищити в останній момент? Ну просто популізм виявився більш густим… Або варто з’явитися новому обличчю, та ще хоча б з мінімально позитивною репутацією?.. І все! Війною на знищення рейтингів, самі розстелили йому червону доріжку до трону.

Більш того, дії влади по дискредитації опонентів з метою зниження їх рейтингів ведуть, в більшості випадків, до зворотнього результату. Виборці ж можуть розсудити по-своєму. Адже, якщо влада «наїжджає» на опонентів, значить боїться їм програти. Боїться, що опоненти зможуть діяти краще і виграють назавжди. Про «зможуть» ми вже говорили, це питання довіри до слів. З такою «думкою» виборців, рейтинг опонентів неминуче зросте. І найкращим варіантом для влади буде обопільна втрата рейтингів і підтримки.

«Дії влади, спрямовані на підвищення власних рейтингів і зниження рейтингів опонентів» (1301), це спроби досягнення локальних оптимумів. Коли намагаються, досягти оптимуму, тобто поліпшити до оптимального стану якийсь елемент будь-якої системи, розглядаючи його абсолютно локально, так, немов він жодним чином не пов’язаний з іншими елементами, на нього не мають жодного впливу процеси, що відбуваються в системі, він не має причин свого існування і не викликає наслідків – це і є спроба досягнення локального оптимуму. Локальний оптимум завжди і до всіх «безглуздий і нещадний» (А. С. Пушкін). Спроба досягти локальний оптимум завжди безглузда тому, що це неможливо через наявність зв’язків і взаємних впливів всередині системи. І тому він завжди нещадний до того, хто його намагається досягти. Він нещадно руйнує надії на позитивне досягнення мети, заради якої і намагалися його досягти. Навіть якщо локальний оптимум досягнутий, він обов’язково викличе такі зміни у всій решті системі, що все досягнуте буде знищено вторинними змінами. І напевно, досягнутий локальний оптимум зробить ситуацію значно гірше, ніж була спочатку. «Речі не існую самі по собі, вони взаємопов’язані. Ви ніколи не міняєте щось одне, ви міняєте все, навіть якщо це не входить у ваші плани.» (Дмитро Бергер, Канада, «Хвиля», «Українська виверткість і чому з нею потрібно боротися», переклад мій) До речі, будь-який компроміс — це теж спроба досягнення локального оптимуму. До локальних оптимумів ми будемо повертатися ще не раз.

Давайте згадаємо, що насправді для влади важливе одне — збереження влади. А заважають цьому невдоволення населення, критика з усіх боків, падіння рейтингів влади і зростання рейтингів опонентів. Може є інші способи усунення цих перешкод, крім спроб локального їх усунення по-одинці та ще й різними методами? Що потрібно для гарантованого збереження влади? Кардинальні поліпшення в усіх сферах життя України швидкі і одночасні. А що з критикою? Вище ми вже розглядали питання про те, що єдиний дієвий спосіб уникнути критики — це не залишити об’єктів для критики, а значить не залишити жодної сфери життя без поліпшень. А що потрібно для усунення невдоволення населення і для зростання рейтингу влади? Так рівно те ж — поліпшення в усіх сферах. А що потрібно для зниження рейтингу опонентів? Ви не повірите — те ж саме. Відсутність приводів для критики не зупинить спроб критикувати. Як же! Вчора спрацьовувало, потрібно продовжувати. І приводи будуть придумувати. Коротше, будуть брехати. І чим густіше буде брехня, тим менше буде підтримка виборцями опонентів влади.

Локальні оптимуми владі не потрібні. Кардинальні поліпшення у всіх сферах життя України швидкі і одночасні призводять до системного оптимуму і вирішують всі проблеми, які отруюють життя влади, швидко і одночасно. І у влади для отримання системного оптимуму є не просто можливості, а вирішальна конкурентна перевага.

У будь-якої влади в будь-якій країні завжди є величезна конкурентна перевага. Конкурентна перевага, це не ноу-хау. Конкурентна перевага — це період часу, протягом якого Ваші конкуренти не можуть робити те, що робите Ви. В силу різних причин, наприклад, відсутність того ж ноу-хау. А конкурентна перевага будь-якої влади закріплена законодавчо. У влади завжди є вирішальна, абсолютна конкурентна перевага протягом всього терміну владних повноважень! Тільки влада може діяти і демонструвати поліпшення, як результат своєї діяльності, а у опонентів є можливість тільки говорити — критикувати і обіцяти, запишемо коректніше — пропонувати і критикувати.

Але всі 25 років жодна влада в Україні не може реалізувати свою конкурентну перевагу.

Влада переходить на поле опонентів і там змагається з ними в розмовах, щоб продемонструвати результати своєї діяльності. Взагалі складається враження, що для влади, вибори тривають і після перемоги. І будь-яка влада в Україні відчуває себе комфортніше в ролі кандидата. Кандидати завжди змагаються на словах, а владі необхідно демонструвати поліпшення.

Змагання в розмовному жанрі завжди не на користь влади:

  • По-перше, її вибирали, щоб вона діяла, а не говорила.
  • По-друге, якщо владі доводиться додатково роз’яснювати, що у неї є досягнення, значить з цими досягненнями щось не так.
  • По-третє, опоненти завжди говорять мовою виборців, а влада якоюсь своєю.

Це ще одна помилка. Вимушена помилка. Не перша і не остання, але дуже значима. Хоча, в справі збереження влади незначущих помилок не буває.

Змагання в розмовному жанрі і є діями влади, розгляд яких ми раніше відклали і які повинні роз’яснити, що результати є, підняти їх цінність в очах виборців і пояснити, чому ці результати вже досягнення. При відсутності наочних поліпшень, щоб підняти цінність своєї діяльності в очах виборців, владі доводиться розповідати з якими труднощами їй доводиться стикатися, які зусилля витрачати, скільки проблем залишили «попередники» … Але для населення самі дії, зусилля і витрати влади не мають ніякого значення! Від слова «взагалі»! Влада і населення говорять різними мовами, вірніше влада звертається до населення мовою, яку воно не розуміє. Влада говорить мовою процесу, а населення розуміє лише мову результатів і впливу цих результатів на якість їх власного життя. Повна відсутність взаєморозуміння! Подумайте, чи мають для Вас значення процеси, витрати і труднощі на заводі виробника Вашого телефону? Чи Вас в першу чергу цікавить, яку практичну користь особисто Ви зможете отримати від використання телефону і яку ціну Ви за це заплатите? Ця відсутність взаєморозуміння, ще один наслідок спроб досягнення локальних оптимумів. Влада розбазарює конкурентну перевагу, поліпшень немає і все, що залишається владі, це змагатися з опонентами за підтримку виборців обіцянками і словами про досягнення.

Взагалі, у влади в Україні немає більшого ворога, ніж вона сама! Мало того, що влада діє таким чином, що опонентам потрібно просто дочекатися виборів, щоб їх виграти і прийти до влади. Але навіть спробою пред’явити результати шкодять собі. Є дуже популярний аргумент для доказу наявності результатів: «Раніше було гірше!». Іншими словами: «Ми працюємо. І хоч зараз не дуже добре, але раніше було ж ще гірше!». Цей аргумент передбачає раціональне порівняння минулого із сьогоденням. Помилка полягає в переміні місцями «раціонального» і «емоційного». До майбутнього люди ставляться раціонально: потрібно щось зробити, купити, піти, сказати, довести, щоб отримати бажаний результат, іншими словами, прийти до очікуваної моделі майбутнього. У сьогоденні люди можуть бути задоволені, іноді щасливі, але найчастіше незадоволені: це емоційна реакція на раціональне порівняння очікуваної моделі майбутнього з реальністю, що настала. До минулого ж люди ставляться виключно емоційно. Запам’ятовують тільки емоції, хороші емоції. Тому і дерева в минулому завжди зеленіші, і хліб смачніший, і літо тепліше і довше. Щоб погодитися з тим, що «раніше було ще гірше», потрібне раціональне порівняння емоційної реакції на сьогодення, в якому люди майже завжди незадоволені, з хорошими емоційними спогадами про минуле. Згода з аргументом влади можлива тільки в двох випадках:

  • Або потрібно бути дуже тонким цінителем відмінностей у відтінках поганого і дійсно розкопати в пам’яті серед минулих хороших емоцій, щось, що в якихось нюансах було б гірше ніж невдоволення сьогоднішнім днем. Відсутність серед більшості населення таких цінителів і вкрай мале їх число в неоплаченому експертному середовищі, викликає масову негативну реакцію і робить не просто безглуздим, а й вкрай шкідливим для влади аргумент, що «раніше було ще гірше».
  • Або сьогодні, в результаті діяльності влади, вже має бути дійснос істотно краще, ніж раніше. І обов’язково краще, ніж все, що запам’ятала у своєму житті людина. І не просто людина, а більшість людей в Україні. Якщо, звичайно, владу цікавить ця більшість на найближчих виборах.

Цей аргумент спрацьовував в СРСР в 60-80 роки, коли ще були живі люди, що пройшли жахи Голодомору, війни та повоєнної розрухи. Для них мирне небо і хліб в магазинах були реальними підтвердженнями того, що раніше було гірше. У нинішніх умовах цей аргумент не працює. Тобто ми знову повертаємося до необхідності кардинальних покращень у всіх сферах життя України, швидких і одночасних.

А що ж виборці? Що ж для них означає, «поліпшення»? Це результат порівняння потреб конкретної людини з рівнем їх задоволення. Це виключно оціночна категорія, яку кожна людина розуміє по-своєму. І варіанти поліпшень дуже далекі один від одного, часто протилежні і дуже часто змінюються з плином часу. Все впирається в те, що жодна людина не знає ВСІХ своїх потреб і не фіксується на якійсь одній. І якщо виконати, все що сформулює ця людина, то напевно вона скаже: «Я мав на увазі інше!». Якби люди знали всі свої потреби, то стали б не потрібні ні реклама, ні маркетинг, ні продавці-консультанти. Людина без роздумів купував би те, що їй потрібно, ні «впарити», ні «нав’язати». Зате практично кожна людина дуже точно знає, що їй не подобається. Але якщо запропонувати описати, що саме змінити, а тим більше на що, вже не говорячи про те якими методами, то навряд чи зможемо отримати детальну відповідь. А ще будь-яка людина завжди приймає рішення спираючись на неповну інформацію. Плюс дуже часто видає бажане за дійсне.

Тобто щоб опоненти не змогли переманити виборців на свій бік, влада повинна задовольнити ВСІ ПОТРЕБИ ВИБОРЦІВ, навіть ті, про які самі виборці не знають або не можуть сформулювати. Та ще й з наданням виборцям будь-якої повної інформації про те, що влада робить, навіщо і які результати збирається отримати. Щоб виключити найменші підозри про те, що влада робить щось не те або не так. Не дарма в країнах західної демократії уряди мало не кожен день збирають прес-конференції, брифінги та роз’яснюють всі дії влади. «Яка це приголомшлива розкіш, бути владою, готовою в будь-який момент і з будь-якої ноти пояснити людям свої дії і поділитися планами.» (Леонід Швець, «Розкіш бути чесними», переклад мій). А інакше, при відсутності поліпшень і без інформації про дії влади, незважаючи на помилки, змішування бажаного і дійсного, незнання своїх потреб і багато інших чинників, «думка» виборців невідворотно приведе їх до висновку: «Шукати того, хто зможе поліпшити їхнє життя!». І повірте, знайдуть. Тим більше що їм будуть дуже старанно підказувати.

Після прийняття будь-якого компромісного рішення влада повністю втрачає ініціативу і змушена від активних дій перейти до реактивних. Дії влади все менше спрямовані на досягнення поліпшень, а все більше трансформуються в реакції на негативні явища, що створюють загрози збереженню влади. Можна звичайно тішити себе ілюзіями, що це нікому не помітно, але реальність швидко зруйнує їх. Всі все бачать і навряд чи з захопленням ставляться до того, що влада замість роботи на населення, зайнята спробами зберегти свої позиції.

Скільки б і як влада не реагувала на загрози збереженню влади, особливих успіхів не буде. Потрібно просто подивитися минулі динаміки рейтингів і простежити тенденції. Чим довше будь-яка влада в Україні виконує свої функції, тим більше незадоволених, тим сильніше невдоволення, тим нижче підтримка і ймовірність збереження влади. Стають зрозумілими дії влади, що циклічно повторюються. Відразу після приходу до влади звучать упевнені голоси про реформи, нові можливості і про те, що помилок «попередники» не буде. На жаль, поліпшень життя від впевнених голосів не додається. Коли ж починає серйозно звучати невдоволення відсутністю поліпшень, пред’являються винуватці відсутності результатів і приносяться в жертву. Це може бути хто завгодно: спікер або весь парламент, прем’єр або весь кабінет міністрів. З’являються нові впевнені голоси. Населення згідно ще якийсь час очікувати. Але як правило, до кінця третього року повноважень, стає зрозуміло, що якщо поліпшення і будуть, то незначні, критика і невдоволення досягають максимуму, і з’являються вимоги повного перезавантаження влади. Влада не бажає виборів, опоненти рвуться до влади. А поки йдуть торги, змагання в критиці, віртуозне володіння компроматом і взаємне знищення рейтингів, поліпшень, як і раніше, немає. А тут вже через рік-півтора і чергові вибори. Всі зміни зупиняються і популізм розквітає дивним цвітом. Вибори. Влада не зберігає свої позиції. І вже нові упевнені голоси починають черговий цикл. Але скільки б впевненості не було б у голосах, поліпшень немає, невдоволення і критика наростають, з кожним циклом зменшується ймовірність утримати владу.

З кожним циклом час очікування поліпшень скорочується, підтримка випаровується все швидше і швидше. Всі бачать, що влада, чим довше править, тим більше переключається з реформ на захист себе у владі. І вже не важливо, є реформи чи ні, важливо що немає кардинальних покращень.

І на найближчих виборах, з високим ступенем ймовірності, багато виборців віддадуть свої голоси за опонентів влади. Твердження 1602:

Але це формулювання нам вже зустрічалось! Твердження 1602 і 204 практично ідентичні:

А твердження 204 це частина «Логіки дій виборців». Чого намагались уникнути, починаючи реформи, до того і повернулись.

І ось він момент істини і крах усіх реформаторських зусиль. Скільки всього довелося пройти. Скільки дій і зусиль зробити. Скільки витрат понести. Пройти через невдоволення населення і шквал критики. А все повернулось до того ж замкнутого кола і «Логіки дій виборців». Тільки тепер нове замкнуте коло охоплює значно більше подій і з кожним обертом по ньому, виборці все швидше розрізняють «звичайні реформи» і можуть передбачити відсутність поліпшень. А все почалося з одного компромісного рішення.

Але навіть новим замкнутим колом не закінчуються наслідки компромісу і спроби досягнення локальних оптимумів. Влада при відсутності помітних поліпшень, напевно програє опонентам. Твердження 1703:

Але і для опонентів не все так райдужно. Про них теж є, що пригадати:

А нові опоненти влади не надто готові до боротьби за владу. У них немає багатьох елементів, необхідних для перемоги і головної з них — програми, в яку б повірила і підтримала більшість населення.

В результаті голоси виборців на виборах розпорошуються.

Передбачити результати будь-яких виборів в Україні досить просто: жоден із центрів впливу не отримає переваги. Обгрунтувати таке передбачення теж не складе труднощів — за всі роки незалежності України, жоден з центрів впливу ні разу не отримав вагомої переваги, не кажучи вже про вирішальну. А якщо ж перевага іноді і досягалося, шляхом об’єднання кількох центрів впливу, то після цього завжди слід було чекати поразку, і чим більша була перевага, тим більш катастрофічною була поразка. Справа в тому, що відсутність поліпшень можна спробувати списати на відсутність переваги. А коли перевага є, а поліпшень немає, тут для влади точно катастрофа, такого не прощають. Навіть, якщо більшість виборців складають люди, недосвідчені в політиці.

А далі все просто. У будь-якому виді діяльності завжди існують центри впливу навколо яких концентруються люди. У кожного з існуючих центрів впливу є свої плани, які, як правило, відрізняються від планів інших центрів впливу. Щоб реалізувати будь-які плани в будь-якому виді діяльності завжди потрібні якісь ресурси. Ресурси завжди обмежені. Центри впливу ведуть боротьбу за можливість використовувати доступні ресурси. Щоб використовувати максимальну кількість ресурсів для реалізації своїх планів, центри впливу намагаються отримати переважне право розпорядження ресурсами для безроздільного їх використання.

А якщо немає переваги, доведеться домовлятися, ділитися і бути впевненим в тому, що обіцянки не будуть виконані, ні чужі, ні свої.

І тим не менше, влада зацікавлена в демонстрації результатів реформ виборцям. І до останнього дня повноважень буде переконувати, що результати є і що вони максимально можливі в нинішніх умовах (колір стрілок нічого не означає і застосований для поліпшення читання повної логічної схеми).

Об’єднання тверджень 2001 і 2002 призводить до висновку, що якщо не змінити практику дій влади, яка склалася за 25 років, то ефективність, а отже і результативність  реформ, що проводяться, завжди буде прагнути до нуля, хто б їх не проводив.

Подивіться на повну логічну схему. Це той шлях, по якому Україна кружляє останні 25 років. Якщо до прийняття компромісного рішення все в порядку, якщо наявність конфлікту вважати порядком, то після компромісу влада діє вимушено, ведена ланцюгом невідворотних і неминучих подій. Я називаю цю схему: «Реформи в Україні, як шлях до втрати влади». Вірніше компроміс при проведенні реформ, як шлях до втрати влади. Схему читати знизу вгору.

Я гадаю, Ви переконались, що всі негативні явища, які загрожують збереженню влади, є результатом діяльності самої влади. Причому будь-якої влади, минулої, нинішньої або майбутньої, незалежно від персоналій. Хто б не починав реформи, неважливо які реформи, він обов’язково виявиться в ситуації конфлікту «необхідні одночасні реформи» — «неможливі одночасні реформи». І ЦЕ ВСЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ БЕЗ ВРАХУВАННЯ ЗЛОВМИСНОСТІ! А якщо зловмисність існує, а вона існує (ну хоча б корупція), то ці процеси посилюються і Україна отримує «весь цей гіркий катаклізм, який я тут спостерігаю» (Х/ф «Кін-дза-дза», Гедеван Александрович Алексідзе, «Скрипаль», пацак з планети Земля, 013 в Тентурі, наліво від Великої Ведмедиці).

Кожна з влад, які правили в Україні за останні 25 років і намагалися проводити реформи, відразу ж після приходу до влади, робили дві однакові помилки: стратегічну і тактичну. Про стратегічну поговоримо пізніше. А тактична полягає в тому, що кожна нова влада завжди впевнена, що попередники проводили не ті реформи, не ту кількість, а якщо ті і в потрібній кількості, то якось не так. Тобто будь-яка влада веде мову не про розв’язання конфлікту, а про нове компромісне рішення. Про новий, кращій і правильний компроміс, з точки зору нової влади. А так як компроміс не усуває вплив конфлікту, то будь-яку владу, навіть саму нову, молоду, чесну і непідкупну, чекає зустріч і боротьба з усіми тими ж негативними явищами, що і будь-яку владу за останні 25 років.

Всі 25 років населення і влада в Україні знаходяться в ситуації класичного «lose — lose», він же «програш — програш», він же результат, що не вигідний нікому. Населення не отримує поліпшення життя, а влада не може зберегти свої позиції. Нічиї особисті зацікавленості не задоволені. Всі незадоволені. Тут буде дуже доречною відома цитата А. Ейнштейна: «Безумство – робити одне і те ж знову і знову, і кожного разу чекати інших результатів». Всі 25 років влада, незважаючи на багаторазове повторення одних і тих же результатів, намагається за допомогою одного і того ж компромісу обійти один і той же конфлікт, і кожен раз, нічого не змінюючи, сподівається отримати якийсь інший результат.

ВИСНОВОК: Хто б не прийшов до влади, без усунення конфлікту, він обов’язково зіткнеться зі зростанням витрат транзакцій і буде змушений йти на компроміс. В результаті неможливо буде досягти поліпшень життя в країні і буде надзвичайно складно зберегти владу. Розв’язання конфлікту — це єдина дія, яке дозволить не відволікатися ні на будь-які інші дії, крім реалізації формули «успішні реформи = гарантоване збереження влади».

< Попередня частина.                Частина 2. Продовження. >

Оставьте комментарий