ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Усі дії політиків в Україні ґрунтуються на тому, що не існує формули, яка б об’єднала бажання виборців щодо швидкого поліпшення життя в усіх сферах і можливості політиків реалізувати ці бажання, що бажання виборців надмірні, а реалізація цих бажань потребує багато часу.

Але які б у політиків не були думки і наміри с приводу бажань виборців – вмовити виборців відмовитися від бажань або почекати неможливо!

І політикам залишається або відмовитися від своїх цілей, або знайти формулу, яку б сприйняли виборці.

Тому що без формули усі партії незалежно від персоналійнамірів і дій, що на виборах, що у владі, замість бажаного кінцевого результату, отримують одну і ту ж проблему  – ніхто своїх цілей не досягає.

Факти, що повторюються, чим підтверджують наявність проблеми (її прояви):

  • На виборах жоден з центрів впливу не отримує переваги. А без переваги – влада не зовсім і влада. (Виключення – нинішня влада здобула перевагу).
  • Усі, хто приходить до влади жадають стати тріумфаторами або зберегти владу.
  • Кожна нова влада спочатку впевнена, що зможе досягти усього і навіть більшого.
  • Жодна влада не отримує результатів, які б виборці оцінили позитивно.І наприкінці каденції влада уже намагається отримати хоча б частину будь-чого.
  • Часткових результатів не буває. Неможливо частково отримати чи зберегти владу. Вона або є ,або її немає. Посередені немає нічого! Як і між тріумфом і провалом.
  • На виборах влада неодмінно програє «невладі». Зазвичай, виборці не зважають на нюанси, хто був у більшості, а хто у меньшості. І на виборах: Президенти після першого терміну змінюються (Виключення – Президент Кучма), а партії, які були представлені у владі на усіх рівнях отримують менше місць (якщо отримують).

Висновок: у діях політиків є щось, що не дозволяє отримати бажані результати!

Результат аналізу логіки процесів, мета якого, пошук причини, що створює проблему:

  • ПРИЧИНА ПРОБЛЕМИ НЕ ЧИЯСЬ ПОГАНА РОБОТА, А ЖОРСТКА ЗАКОНОМІРНІСТЬ, ЯКА НІКОЛИ І НІКОМУ НЕ ДАЄ ОТРИМАТИ КРАЩІ РЕЗУЛЬТАТИ (маю докази).
  • Закономірність зумовлена всього однією системною помилкою (маю докази).
  • Помилка давня, а зараз, вона уже вбудована у загальноприйняті методи (маю докази).
  • Вона сприймається політиками, як невід’ємна частина обов’язкових дій (маю докази).
  • Нинішня влада і усі партії на усіх рівнях теж тиражують помилку (маю докази).
  • Помилка завжди запускає замкнене коло. І будь-яка партія, за будь-яких намірів, дій і персоналій, неминуче отримає той же фінал, що й усі попередники (маю докази).
  • Через цю помилку політики концентрують зусилля і витрати на виборчій кампанії, але результат створюють дії між виборами. І майже без витратат. (маю докази)
  • Два виключення – це вдалий збіг обставин, що блокував, але не виправив помилку (маю докази).

Висновок: Впевненність, що формули не існує – це результат системної помилки!

Перемоги чи поразки – це лише наслідки вибору. Але усі політики обирають перевірку закономірності на власному досвіді. І завжди ціною провалу і втрати влади!

Замкнене коло змушує усю країну жити сьогоднішнім днем, а у такому режимі ні про який розвиток мови не може бути – можлива тільки стагнація з різкими падіннями і подальшим повільним зростанням до наступного падіння, а реформи у замкненому колі – це прямий шлях до втрати влади!

РЕФОРМИ В УКРАЇНІ – ЦЕ ПРЯМИЙ ШЛЯХ ДО ВТРАТИ ВЛАДИ!

Отримані партією на виборах голоси (скільки б їх не було) – це завжди ще не підтримка, а очікування, кредит довіри. І якщо мета політиків тріумф і збереження влади, а не безславна втрата влади, то єдине, на чому має сенс концентруватися: «За один термін повноважень, кредит довіри перетворити на масову підтримку». 

А ВИБОРЦІ МАСОВО ПІДТРИМАЮТЬ ЛИШЕ КАРДИНАЛЬНЕ ПОЛІПШЕННЯ ЖИТТЯ – УСІ ХОЧУТЬ ЖИТИ КРАЩЕ. АЛЕ «КРАЩЕ» ДЛЯ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ – СВОЄ. ОТЖЕ, ШВИДКІ ПОЛІПШЕННЯ ПОТРІБНІ В УСІХ І КОЖНІЙ СФЕРІ ЖИТТЯ. ІНАКШЕ МАСОВОЇ ПІДТРИМКИ НЕ БУДЕ!

А для політиків це завжди було нерозв’язною проблемою – зміни, які б виборці оцінили, як поліпшення, навіть не в усіх сферах, а хоча б у пріоритетних, їм не вдаються (за одним виключенням).

Це результат того, що усі, хто в останні 28 років був у політиці, припускалися однієї і тієї ж помилки: «Політики впевнені, що до них, у реформах і на виборах, проводили зміни не у тих сферах чи не ту кількість і пропонують свої пріоритети – хто 5, хто 200, а хто і 500»Хоча проблем у реформах і на виборах все одно значно  більшеА що робити з тими, що не потрапили до пріоритетів? Ніхто не говорить…

Але справа не у кількості змін – ніхто не досягав мети тому, що усі завжди змушені діяти в умовах управлінського протиріччя – конфлікту, що існує у будь-якій системі.

ЩОБ ШВИДКО ПОЛІПШИТИ РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЯГНЕННЯ БУДЬ-ЯКОЇ МЕТИ У СИСТЕМІ БУДЬ-ЯКОГО РОЗМІРУ, У БУДЬ-ЯКОМУ ВИДІ ДІЯЛЬНОСТІ (реформи це, бізнес чи вибори)ЗАВЖДИ ТРЕБА ОДНОЧАСНО ЗАДОВІЛЬНИТИ ДВІ НЕОБХІДНІ УМОВИ:

З одного боку, необхідно швидко і одночасно домогтися кардинальних поліпшень в усіх сферах системи (політикам – в країні).

Тому що фрагментарні і поступові поліпшення не дадуть швидких загальних змін на краще – завжди занадто багато проблем у системі (в країні).

І для цього, необхідні швидкі, одночасні зміни (реформи) в усіх сферах системи (життя країни).

Тому що без швидких, одночасних змін (реформ) в усіх сферах системи (життя країни) неможливо швидко і одночасно досягти поліпшень в усіх сферах.

З іншого бокущоб діяти швидко і не допустити погіршень, необхідно виходити з реальних умов і наявних ресурсів.

Тому що орієнтуючись на ресурси, яких немає і ігноруючи умови – можна взагалі нічого не досягти, окрім негативних результатів і погіршення стану системи.

А ДЛЯ ЦЬОГО, НЕОБХІДНО ОБМЕЖИТИ КІЛЬКІСТЬ ОДНОЧАСНИХ ЗМІН,

Тому що існують об’єктивні фактори, які унеможливлюють отримання швидких результатів (а часто і хоч якихось) при проведенні одночасних змін у системі будь-якого розміру, у будь-якій діяльності. Це обмежені ресурси, яких не вистачить через лавиноподібне зростання витрат часу і грошей через помилки в управлінні процесами, синхронізації і прогнозуванні наслідків в умовах невизначеності. Чим більше одночасних змін, тим вище невизначеність, отже, більше помилок і більше витрат.

РОЗУМІЄТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ? ЩОБ ДОСЯГТИ НАЙВАЖЛИВІШОЇ ДЛЯ СЕБЕ МЕТИ, КОЖЕН ПОЛІТИК ЧИ ПАРТІЯ ЗМУШЕНІ ОДНОЧАСНО ДІЯТИ СУПЕРЕЧЛИВИМИ МЕТОДАМИ, ЩО НЕМОЖЛИВО ЗА ВИЗНАЧЕННЯМ.

Конфлікт (протиріччя) катастрофічний: «НЕОБХІДНО ШВИДКО І ОДНОЧАСНО ОТРИМАТИ ПОЛІПШЕННЯ В РЕЗУЛЬТАТІ РЕФОРМ В УСІХ СФЕРАХ ЖИТТЯ, ІНАКШЕ ПРОВАЛ І ВТРАТА ВЛАДИ» і у той же час «НЕМОЖЛИВО ОТРИМАТИ РЕЗУЛЬТАТИ РЕФОРМ В УСІХ СФЕРАХ ЖИТТЯ. ОТЖЕ, ПРОВАЛ І ВТРАТА ВЛАДИ НЕМИНУЧІ».

А ЯКИЙ ЗАГАЛЬНОПРИЙНЯТИЙ МЕТОД ОБХОДУ КОНФЛІКТУ? НУ ЗВІСНО Ж – КОМПРОМІС!!! Пріоритети – це і є вимушений компроміс між вимогою одночасних змін в усіх сферах і обмеженням кількості одночасних змін. Він досягається за рахунок зниження вимог Необхідної умови 1, отже, і Методу реалізації необхідної умови 1:

І хоча таким методом повністю усувається конфлікт – пріоритети не дозволяють досягти мети. Тому що зміни лише у кількох пріоритетних частинах системи – це хіба що швидкоплинні рейтинги, а не поліпшення в усіх сферах і масова підтримка. А це означає, що таким методом мета не може бути досягнена ніким і ніколи!!! Конфлікту немає – але і результату теж немає! 

З 1991 року у владі в Україні були дуже різні Лідери, з різними цілями, але усі вони пройшли по одному замкненому колу:

Усі політики завжди вірять, що і на виборах, і у владі досягнуть своїх цілей на виборах і у владі змінами у своїх пріоритетах –> На виборах ніхто не отримує переваги, а без переваги – влада не зовсім і влада (тепер і тут є своє виключення) –> Пріоритетні реформи –> Недостатні поліпшення –> Невдоволення виборців –> Зміна виконавців та/або пріоритетів –> Провал реформ –> Втрата підтримки –> Безславна втрата влади.

Єдине, що в усіх було спільним – це метод пріоритетів. Ним можна почати будь-які пріоритетні реформи, у будь-якій кількостіАле отримати таким чином бажаний кінцевий результат – неможливо!  Хіба що за збігу обставин (ті самі виключення).

І ЩОБ УСУНУТИ ПРОТИРІЧЧЯ ПОТРІБНО ЗНАЙТИ ВІДПОВІДІ НА ДВА ЗАПИТАННЯ:

  • ЧОМУ ВЛАДІ НЕ ВДАЄТЬСЯ ДОСЯГТИ ПОЛІПШЕНЬ У ПРІОРИТЕТНИХ СФЕРАХ?
  • ЯК ШВИДКО І ОДНОЧАСНО ДОСЯГТИ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛІПШЕНЬ В УСІХ СФЕРАХ?

Отже, перше запитання: Чому не вдається досягти поліпшень у пріоритетах?

Без повного усунення протирічь, ніхто і ніколи не зможе досягти мети у повному обсязі. Компроміс усуває протиріччя між методами, але досягається за рахунок зниження вимог необхідних умов, а це, у свою чергу, виключає навіть теоретичну можливість досягти мети у повному обсязі. Але на компроміс ідуть все одно, щоб не відмовлятися від усього і отримати хоч щось, хоч уламки мети.

Але нам потрібна мета повна за змістом! У цьому випадку урізати мету не вийде – для кожного з виборців цінність представляє індивідуальне розуміння того, що, де і як повинно змінитися на краще. 

Тож нам потрібен метод, який би дозволив повністю усувати конфлікт без компромісів і пріоритетів! Де метод – це жорстка послідовність кроків, яку можна застосовувати у будь-якій конфліктній ситуації.

 У точних науках існує аксіома: У оточуючій нас дійсності не існує протиріч. Усі протиріччя створені людьми. Якщо вітер дме з півночі, то усі дерева нахиляються на південь. Якщо одне дерево нахиляється на північ, то шукайте там людину, яка прив’язала до дерева мотузку і нахиляє його назустріч вітру.

«Кожен раз, коли Ви стикаєтеся з конфліктом, особливо, коли організація опиняєтеся у конфліктній ситуації, це означає, що одна (щонайменше одна!), з вихідних посилок, які обґрунтовують необхідні умови досягнення мети або методи їх реалізації, невірна! Незалежно від того, скільки людей вірить у цю вихідну посилку, навіть, якщо увесь світ вірить у неї – вона усе ж невірна! Не шукайте новий компроміс, краще знайдіть, яка прийнята Вами вихідна посилка невірна!» (с).

Отже, нам потрібно перевірити вихідні посилки і виправити помилкові. Після чого, діяти швидко, без протиріч і компромісів. Перевіримо «Вихідну посилку 22»:

 

Пріоритети використовують, як компроміс, щоб виконати вимогу Методу реалізації необхідної умови 2: «ОБМЕЖИТИ КІЛЬКІСТЬ ОДНОЧАСНИХ ЗМІН».

Нажаль, компроміс не вичерпує проблему. Справа у тому, що компроміс, на який іде влада, обмежуючи кількість одночасних реформ до кількох пріоритетних, не відміняє впливу об’єктивних факторів, які обмежують кількість одночасних дій. У процесі досягнення будь-якої мети, ми завжди стикаємося з чотирма факторами, які присутні завжди й усюди, незалежно від наших знань про них і наших бажань. Вони завжди уповільнюють швидкість руху до будь-якої мети, можуть зробити непідйомною ціну досягнення мети і в змозі спотворити зміст мети до протилежного. Це:

  • Обмежені фінанси і ресурси: Ми живемо у світі, де не буває необмежених фінансів і ресурсів. А відсутність або несвоєчасне надходження необхідних обсягів фінансів і ресурсів можуть істотно загальмувати будь-який процес, аж до повної зупинки.
  • Помилки при синхронізації використання ресурсів: Час надходження і використання усіх ресурсів необхідно синхронізувати з графіком їх зайнятості, а також з попереднім і наступним процесами. Якщо це не зроблено або було припущено помилок, то ресурс буде або регулярно простоювати, або потребуватися у декількох місцях одночасно. А це втрати часу і грошей.
  • Рівень невизначеності у прогнозуванні наслідків: Будь-який вплив на будь-яку частину системи викликає зміни в інших частинах цієї системи. І ці вторинні зміни далеко не завжди позитивні, частіше навпаки. І якщо немає бажання без кінця ліквідовувати провали і гасити пожежі, то без прогнозування наслідків не обійтися. Інакше чекає безперервний аврал.
  • Рівень складності управління процесами: Управління процесами повинно бути організовано з мінімумом показників і точок контролю. Альтернативою такій організації, є наростаючий хаос і як наслідок, перехід до ручного управління. А ручне управління – це найкращий спосіб збільшити кількість помилок, негативних наслідків і зірвати усі й усілякі терміни. При ручному управлінні завжди є небезпека проявів закону Мерфі: «Якщо існує два способи зробити що-небудь, причому один з них веде до катастрофи, то хтось обов’язково обере саме цей спосіб».

У результаті впливу будь-якого з цих факторів, а тим більше, їх поєднань, відбувається зростання витрат транзакцій при проведенні змін у будь-якій системі, у будь-якому виді діяльності, незалежно від того, які це зміни і хто їх проводить. Якщо ж проводяться одночасні зміни, то зростання витрат транзакцій стає абсолютно неконтрольованим, лавиноподібним і невпинним. Власне, ці фактори і роблять вимогу: «ОБМЕЖИТИ КІЛЬКІСТЬ ОДНОЧАСНИХ ЗМІН» –  безальтернативною.

Отже, у будь-якому разі постає питання: «До якого рівня необхідно обмежити кількість одночасних змін?». Тобто, «Скільки може бути призначено пріоритетів для одночасних змін?».

Але, така постановка питання некоректна. Тут необхідно керуватися іншою логікою: «А скільки пріоритетів в одній системі влада у змозі, не призначити, а одночасно реалізувати?». Тобто, скільки пріоритетів влада може призначати для одночасної реалізації, з яким вона гарантовано зможе впоратися і досягти у цих пріоритетних реформах бажаних результатів у повному обсязі, без створення нових проблем, які погіршують ситуацію?

Коли стоїть завдання досягти якоїсь мети, важливо досягти її ефективно. Де ефективність – це швидкість досягнення мети, з мінімально можливими витратами і без урізання мети за змістом.

Тобто, необхідно отримати результат швидко, наскільки можливо недорого, а головне, щоб мета була досягнута повністю.

Що потрібно зробити для нейтралізації впливу обмежень кількості одночасних дій? Повністю усунути фактори, що подовжують термін отримання результату, не вийде, через їх об’єктивну природу. Але при цьому необхідно отримати результат швидко.

Тож, для прискорення отримання результатів реформ необхідно розглянути, яким чином можна мінімізувати вплив цих факторів. Для цього потрібно визначити межі допустимих дій. Знайти мінімум і допустимий максимум одночасних змін (реформ). Отже, мінімум:

  • В якому випадку гарантовано не буде помилок при синхронізації реформ або хоча б їх мінімум? Якщо буде проводитись одна реформа! Зовнішня синхронізація з іншими реформами не потрібна, а значить і помилок не буде. А внутрішня синхронізація тільки для однієї реформи, а не для кожної. Тобто мінімум помилок.
  • При якій кількості реформ обмежені фінанси і ресурси будуть застосовані з максимальним ефектом? При одній реформі! Концентрація усіх ресурсів на одну дію – класичний прийом забезпечення прориву у будь-якому виді діяльності.
  • Як забезпечити мінімально можливий рівень невизначеності при прогнозуванні наслідків реформ і виникнення можливих негативних явищ? Знову ж, проводячи одну реформу! Навіть якщо не проводити ніяких реформ рівень невизначеності буде вище, тому що при цілеспрямованих впливах на систему, ми знаємо зміст, рівень, час, точку прикладення і направлення впливу, а значить, можемо прогнозувати реакцію системи. У разі ж, коли цілеспрямованих впливів немає, зміни у системі відбуваються спонтанно, як реакція на внутрішні взаємодії, характер і параметри яких, невідомі. А значить ми позбавлені можливості передбачити коли, як і у якій точці системи вони виникнуть, і як зреагує система. І усе що ми можемо, це реагувати по факту, тобто гасити пожежі.
  • А що з управлінням процесами? Та усе те ж! При одній реформі мінімум точок контролю, мінімум показників, мінімум можливостей списати відсутність результату на складність або брак чого-небудь, максимум можливостей для швидкого виявлення ефективних виконавців.

Мінімум зрозумілий – одна зміна. Але напевно може виникнути ситуація, коли одна реформа не може кардинально змінити ситуацію.

Яку максимальна кількість одночасних змін ми можемо собі дозволити, з умовою, що не поставимо під загрозу три критерії ефективності:

  1. Швидкість досягнення мети;
  2. Рівень витрат;
  3. Повноцінність змісту мети?

Зробимо оцінку за попередньою синхронізацією одного використання одного ресурсу, який не може бути використаний більш, ніж в одній реформі одночасно.

Такі ресурси не рідкість. Кожну людину неможливо використати більш, ніж в одному процесі одночасно. Нам доведеться шукати найбільш ефективну черговість застосування цього ресурсу, а значить аналізувати усі комбінації перестановок реформ у черзі використання ресурсу для синхронізації з попередніми і наступними процесами у кожній реформі і графіком зайнятості ресурсу.

Якщо хтось забув, то у комбінаториці, число усіх перестановок у послідовності з об’єктів дорівнює факторіалу числа або «n!», де n! = 1 * 2 * … * (n–1) * n.

Отже, ми повинні аналізувати ДЛЯ КОЖНОГО ЗАСТОСУВАННЯ КОЖНОГО РЕСУРСУ:

  • При одній реформі, 1! = 1 варіант.
  • При двох одночасних реформах, 2! = 1 * 2 = 2 варіанти.
  • При трьох, 3! = 1 * 2 * 3 = 6 варіантів.
  • При чотирьох, 4! = 1 * 2 * 3 * 4 = 24 варіанта.
  • При п’яти, 5! = 1 * 2 * 3 * 4 * 5 = 120 варіантів.
  • І так далі, для кожного застосування кожного ресурсу.

Для однієї реформи, підтвердилися наші інтуїтивні оцінки. У будь-якому випадку, при одній реформі нам не потрібно шукати найефективніший варіант, у нас завжди тільки один варіант для кожного застосування кожного ресурсу усередині однієї реформи. Потрібна тільки синхронізація з попередніми і наступними процесами і з графіком зайнятості ресурсу.

Вірогідність припуститися помилок у синхронізації при одній одночасній реформі:

Один ресурс – 0%. Два ресурси – 0%; Три ресурси – 0%… Тобто, при одній реформі неможливо зробити помилку при будь-якій кількості ресурсів, хіба що навмисно.

У випадку з двома одночасними реформами ситуація істотно складніша. При аналізі навіть за двома критеріями ми практично завжди будемо отримувати ситуацію, коли в одному випадку краще виглядають одні критерії, а в іншому інші.

Наприклад: швидше, але дорожче проти дешевше, але повільніше. А якщо додати третій критерій? Тобто, швидко і недорого, але доведеться відмовитися від якоїсь частини реформи, або недорого, але повільно і урізаємо меншу частину реформи.

Але для урізання змісту існує величезна кількість варіантів, аналіз не дасть однозначних висновків, стане непридатним, нескінченним і безглуздим. Урізати зміст реформ категорично протипоказано, якщо у плани звичайно, не входить провал реформ. І хоча нам важливі усі три критерії ефективності, при двох одночасних реформах чимось неминуче доведеться жертвувати. А якщо зміст реформи треба зберегти повністю, то постраждають швидкість і ціна.

Рішення про застосування якогось із варіантів приймається або суб’єктивно, або після розрахунків, але у будь-якому разі на підставі порівняння: «Де більше отримаємо і менше втратимо», а значить, до втрат ми готові уже на стадії підготовки, та ще й без гарантії від помилок. Отже, висока ймовірність проявів закону Мерфі.

Вірогідність припуститися помилок у синхронізації при двох одночасних реформах:

Один ресурс – 50%. Два ресурси – 75%; Три ресурси – 87,5 %; Чотири ресурси – 93,75%; П’ять ресурсів – 96,87%; Шість ресурсів – 98,44%; Сім ресурсів – 99,22%…

При двох одночасних реформах вірогідність припуститися помилок у синхронізації застосування ресурсів надзвичайно висока. Тобто, помилки практично гарантовані! Єдине, що втішає, що варіантів усього два і у разі помилки, можна встигнути зреагувати і цілком реально виправити ситуацію. Так, час буде втрачено, витрати понесені, але зміст можна врятувати. Дві одночасні реформи ми можемо собі дозволити, тільки у самому крайньому випадку, коли одна реформа не може привести до ефективної зміни. І у цьому випадку, нам знадобиться дуже ретельна підготовка і дуже складна робота по реалізації, з високим ступенем готовності швидко виправляти помилки. Терміни отримання результату гарантовано розтягнуться, витрати будуть вищими, але це неминуча плата за дві одночасні реформи.

Випадок же з трьома одночасними реформами, вже є неприйнятним. Якщо при аналізі двох варіантів програмуються втрати, то складність аналізу шести варіантів черговості застосування ресурсу, за трьома критеріями, з синхронізацією з двома процесами, попереднім і наступним, під час практичної реалізації, безумовно, нам створить проблеми. І це при одноразовому використанні одного ресурсу, а ресурсів використовується значно більше, ніж один, і частіше, ніж один раз у кожній реформі.

Вірогідність припуститися помилок у синхронізації при трьох одночасних реформах:

Один ресурс – 83,33%. Два ресурси – 97,22%; Три ресурси – 99,54%; Чотири ресурси – 99,923%; П’ять ресурсів – 99,987%; Шість ресурсів – 99,998%; Сім ресурсів – 99,999%…

При трьох одночасних реформах обійтися без помилок у синхронізації неможливо. Але при двох реформах, у разі помилки, у нас є всього один варіант для виправлення. А при трьох реформах навіть виправити помилки не вийде, бо доведеться обирати з п’яти варіантів, потім з чотирьох і т.д., для кожного застосування кожного ресурсу.

А це усе втрати часу. Терміни будуть сипатися. Витрати космічні. Про синхронізацію можна не згадувати. Прогнози?.. А Ви усе ще вірите в існування достовірних прогнозів у разі шести варіантів? Ресурс, то простоює, то потрібен у кількох місцях одночасно. Управління здійснюється у режимі безперервної ліквідації провалів і пожеж. Співпраця і міжособистісні відносини трохи кращі, ніж під час дуелі, одразу після відмови від примирення сторін.

При кількості, більшій, ніж дві одночасні реформи, можна одразу забути про синхронізацію, прогнозування, адекватне управління та ефективність. А головне, геть виключається отримання хоча б якихось результатів швидко і одночасно.

Висновок простий. Щоб отримати поліпшення швидко і одночасно, не можна проводити більше однієї реформи одночасно (дві тільки у самому крайньому випадку!). Іншими словами, якщо потрібно швидко отримати результат, ми повинні обмежитися однією реформою.

Отже, за кількості пріоритетів більшій ніж один, швидких і дешевих результатів ніколи не буде (обов’язково постраждають ціна і швидкість), а за кількості пріоритетів більшій ніж два, взагалі, годі чекати хоч якихось результатів. Отже, «Вихідна посилка 22» вірна:

Але «Вихідна посилка 22» потребує посилення формулювання:

Неминуче жорсткішими стануть і вимоги Методу реалізації необхідної умови 2:

АЛЕ ЦІ ЖОРСТКІШІ ФОРМУЛЮВАННЯ НЕ УСУВАЮТЬ КОНФЛІКТ, А ЩЕ БІЛЬШЕ ПОГЛИБЛЮЮТЬ ПРОТИРІЧЧЯ З «ВИХІДНОЮ ПОСИЛКОЮ 12»:

УСЕ ВІРНО! ЗМІНИ В ОДНІ СФЕРІ ЖИТТЯ КРАЇНИ, НАВІТЬ, ЯКЩО БУЛИ ОТРИМАНІ ЛОКАЛЬНІ ЕКСТРАОРДИНАРНІ РЕЗУЛЬТАТИ, НЕ СТВОРЮЮТЬ МАСОВОЇ ПІДТРИМКИ:

  • По-перше, для багатьох виборців пріоритетними є інші сфери;
  • По-друге, дійсно, на поліпшення в усіх сферах таким методом – потрібно багато часу, а у наявності – один строк повноважень;
  • По-третє, неможливо досягти локальних оптимумів у кожній окремо взятій частині системи і підтримувати їх у постійному режимі, через вплив на кожну частину, інших частин системи. Особливо, в разі, якщо у них теж будуть проводитись зміни.

Але якщо ми перевіримо: «А ЧИ ТАК НАМ ПОТРІБНІ ЦІ ОДНОЧАСНІ РЕФОРМИ В УСІХ СФЕРАХ ЖИТТЯ КРАЇНИ?», то дуже швидко знайдемо суттєву оману, в яку нас вводять стереотипи мислення. Бо локальна ефективність не має ніякого значення, якщо метою є ефективність усієї системи«Поліпшення в усіх швидко і одночасно» не означають «реформи в усіх швидко і одночасно»! Насправді, нам потрібні не «…швидкі і одночасні реформи в усіх сферах», а «…кардинальні поліпшення в усіх сферах життя України швидко і одночасно». А це принципово інше завдання!

НЕ МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ КІЛЬКІСТЬ РЕФОРМ І СФЕР, У ЯКИХ ВОНИ ПРОВОДЯТЬСЯ, ЯКЩО ПОСТАВЛЕНЕ ЗАВДАННЯ ДОМОГТИСЯ КАРДИНАЛЬНИХ ПОКРАЩЕНЬ В УСІХ СФЕРАХ ЖИТТЯ УКРАЇНИ!  Це і є нове формулювання «Вихідної посилки 12»:

І саме таке формулювання «Вихідної посилки 12» дозволяє застосувати той єдиний Метод реалізації необхідної умови 1, за допомогою якого можна усунути конфлікт (управлінське протиріччя):

Тільки не варто одразу ж чіпляти ярлик, що це нереально! Реально! Бо інших варіантів просто немає!!! Влада і проектувальники або погано шукали, або не шукали зовсім! 28 років безуспішних спроб реформ підтверджують це.

Реально те, що за 28 років уже перепробували усе, що тільки можна: пробували нічого не змінювати, пробували реформи в окремих галузях і багато різних реформ одночасно, систему пріоритетів теж пробували, а результатів не просто немає – вони в основному негативні.

Реально те, що Україна усе більше і більше відстає від цивілізації.

Реально те, що, якщо не буде знайдена така реформа, то єдиним прогнозом можливих результатів, будуть ще 28 років спостережень за спробами реформ, очікувань виборів, традиційних надій на нових людей у владі і швидких у них розчарувань, ще 28 років отримань чергових програшів і погіршень.

Реально те, що до цього часу про таку реформу нічого не чути, а значить, про наявність конфлікту влада навіть не здогадується, а якщо і здогадується, то над пошуком рішення не працює, вважаючи таку реформу нереальною. А значить, робить нереальним отримання поліпшень за один термін владних повноважень і відповідно, нереальною для себе масову підтримку на наступних виборах.

Подивіться! Конфлікту немає!

Компроміси, урізання змісту мети і пріоритети не потрібні!

Усі вимоги необхідних умов виконані!

А усі вихідні посилки логічні і відповідають здоровому глузду!

Мета може бути досягнена швидко, з мінімальними витратами і у повному обсязі! Це найбільш ефективне рішення!!!

Спробуйте згадати, коли владі востаннє вдавалося діяти без конфліктів і компромісів?

Впевнений, що останній раз – ніколи!

І ТЕПЕР КЛЮЧОВОЮ СТАЄ НЕОБХІДНІСТЬ ЗНАЙТИ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ: «ЯК ШВИДКО І ОДНОЧАСНО ДОСЯГТИ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛІПШЕНЬ В УСІХ СФЕРАХ ВСЬОГО ОДНІЄЮ РЕФОРМОЮ?».

Щоб визначити, де шукати одну реформу для усіх сфер, доведеться у повній мірі застосувати Його Величність Здоровий Глузд – інструмент, яким ми з великим успіхом користуємося, коли вирішуємо якісь проблеми у сферах, де ми можемо отримати кількісну характеристику: зважити, виміряти, перерахувати і геть забуваємо про цей інструмент у реформах, бізнесі, на виборах, тобто, у суспільних системах. Хоча з відсутності Здорового Глузду ми із задоволенням глузуємо – мій улюблений анекдот про здоровий глузд:

«З інтерв’ю головного лікаря психіатричної клініки:

  • Доктор, у Вас є тест, за допомогою якого Ви визначаєте, що пацієнт одужав, став нормальним і його уже можна виписати з клініки?
  • Так, є такий тест. Ми наповнюємо ванну водою. Кладемо перед пацієнтом чашку і чайну ложку. І пропонуємо йому спустошити ванну.
  • А-а-а! Зрозуміло! Нормальна людина буде використовувати чашку!
  • Нормальна людина – висмикне пробку!»

І хоча, розбирати анекдот справа невдячна, усе ж доведеться це зробити. Здоровий глузд – це розумовий процес, який дозволяє досягати мети найбільш ефективно (тобто, швидко, з мінімальними витратами і у повному обсязі), не обов’язково запропонованими або звичними інструментами/способами/методами.

«У чому полягає суть здорового глузду? Зовсім не у тому, чи усі ним користуються, чи ні. А виключно у тому, що у ньому присутня жорстка логіка і відомі причинно-наслідкові зв’язки. Суть здорового глузду у цьому і тільки у цьому» (с).

Чому «висмикнути пробку» це найефективніший спосіб досягнення мети «спустошити ванну»? Тому, що висмикнувши пробку, ми тим самим усуваємо причину, через яку вода не виходить з ванни і ванна не спустошується. І робимо це з мінімальними витратами праці, з високою швидкістю, без появи будь-яких нових негативних явищ. Вичерпувати чашкою або чайною ложкою довго і витрати праці значно більші. Безперечно, найшвидший спосіб спустошити ванну, просто перекинути її (якщо сил вистачить). Але витрати часу, сил і грошей на ліквідацію нових негативних явищ від розлиття води і зламаної ванни роблять перекидання вкрай неефективним.

У чому ж причина того, що у реформах, бізнесі, на виборах, тобто, у суспільних системах люди діють всупереч здоровому глузду, раз за разом отримують негативні результати, але все одно, вперто продовжують ігнорувати здоровий глузд?

Загальноприйняті підходи побудовані на тому, що наші витрати зусиль, часу і грошей і кінцеві результати наших дій підкоряються правилу додавання і пов’язані між собою лінійно. Як би усе було просто, якби це було правдою! Це до якоїсь міри справедливо хіба що для простих процесів (довше копаємо яму – більше яма). Але навіть тут немає лінійного зв’язку зусиль і результатів – ми втомлюємося і продуктивність знижується.

ЩО Ж ДО КІНЦЕВОГО РЕЗУЛЬТАТУ БУДЬ-ЯКОЇ СИСТЕМИ (СІМ’Я, ПІДПРИЄМСТВО, КРАЇНА), ТО ТУТ УСЕ ЗНАЧНО СКЛАДНІШЕ: КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ УСІЄЇ СИСТЕМИ – НІКОЛИ НЕ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ ЯК СУМА РЕЗУЛЬТАТІВ ЇЇ ЧАСТИН, 5 їх чи 500! Це обумовлено чотирма об’єктивними закономірностями, які неможливо обійти, але необхідно враховувати у своїх діях, якщо, звичайно, провал не є метою.

Перша об’єктивна закономірність: 

  • РЕЗУЛЬТАТИ ЧАСТИН СИСТЕМИ НЕ ПІДКОРЯЮТЬСЯ ПРАВИЛУ ДОДАВАННЯ! 

Друга об’єктивна закономірність: 

  • МІЖ ЗУСИЛЛЯМИ І РЕЗУЛЬТАТОМ, ВЗАГАЛІ, ОБЕРНЕНА КОРЕЛЯЦІЯ: ЧИМ БІЛЬШЕ ЗУСИЛЬ – ТИМ ГІРШИЙ КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ.

Про негативні ефекти саме цих двох закономірностей йдеться у висновку, який свого часу ініціював суттєві зміни підходів у армії США:

«В’єтнамська катастрофа складалася з величезної кількості тактичних перемог. Увесь час були перемоги, а у фіналі – повна катастрофа!» (с).

Аналог системи, в якій кінцевий результат створюють кілька ланок – це звичайний ланцюг. Де аналог витрат – вага ланцюга, а кінцевого результату – міцність ланцюга.

Вага ланцюга – це сума вагових показників всіх ланок. Витрати в системі теж визначаються, як сума витрат у всіх і кожній з частин системи. Відповідно, зміна ваги будь-якої ланки (зміна витрат в будь-якій частині системи) змінить вагу усього ланцюга (витрати усієї системи). Усе просто і зрозуміло: додали – відняли. 

Це і служить підставою для загальноприйнятого підходу: «Давайте домагатися поліпшення діяльності повсюдно, в усіх частинах системи». Загальноприйнятий підхід побудований на вихідної посилці, що зміни у будь-якій частині системи рівноцінні і в сумі, лінійно, ведуть до поліпшень кінцевої продуктивності системи.

ЦЕ ВЕЛИКИМИ БУКВАМИ ВИБИТО У ГОЛОВАХ ЛЮДЕЙ: «УСІ ЗМІНИ РІВНОЦІННІ!!!».

Проблемних частин у будь-якій системі завжди з надлишком і цей підхід прирікає нас «усувати безліч проблем». А далі неминуче з’являється цілком вірний висновок про те, що це «неможливо зробити швидко і малими зусиллями»!

 Але, що, насправді, обмежує міцність усього ланцюга (кінцевий системний результат)? Тільки міцність найслабшої ланки (завжди одна за визначенням).

МОЖНА ЯК ЗАВГОДНО ЗМІЦНЮВАТИ ІНШІ ЛАНКИ (УСІ РАЗОМ, ПО ЧЕРЗІ ЧИ ПРІОРИТЕТНО) – ПРАВИЛО ДОДАВАННЯ ТУТ НЕ ПРАЦЮЄ І МІЦНІСТЬ ЛАНЦЮГА НЕ ЗБІЛЬШИТЬСЯ, ПОКИ НЕ БУДЕ ПОСИЛЕНА НАЙСЛАБША ЛАНКА. 

А от вага ланцюга (витрати зусиль, часу і грошей) – це завжди результат додавання.  І витрати завжди впливають на стан системи і її кінцевий результат. Але не лінійно!!!

Між витратами зусиль, часу і грошей і кінцевим результатом завжди обернена кореляція – чим більше безглуздих витрат зусиль, часу і грошей не у найслабшій ланці, тим гірше стан усієї системи і її кінцевий результат. 

І НАВПАКИ, ЗУСИЛЛЯ ВИКЛЮЧНО У НАЙСЛАБШІЙ ЛАНЦІ ДАЮТЬ МАКСИМАЛЬНИЙ КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ З НАЙМЕНШИМИ ВИТРАТАМИ В НАЙКОРОТШІ СТРОКИ.

Емпіричний принцип Парето (Закон малої кількості причин): 20% зусиль – дають приблизно 80% результату.

А ЯКЩО НЕ ЕМПІРИЧНО, А ТОЧНО – ТО ЗАВЖДИ ЛИШЕ ЯКАСЬ ОДНА ЛАНКА ОБМЕЖУЄ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ У СИСТЕМІ.

Тепер, третя об’єктивна закономірність, яку потрібно враховувати під час планування дій у системі, будь-якого розміру, у будь-якому виді діяльності: 

  • У СИСТЕМІ УСЕ ПОВ’ЯЗАНЕ І ЗМІНА ЧОГОСЬ ОДНОГО, ЗМІНЮЄ УСЕ, ХОЧЕМО МИ ТОГО ЧИ НІ.

«Речі не існую самі по собі, вони взаємопов’язані. Ви ніколи не змінюєте щось одне, Ви змінюєте усе, навіть якщо це не входить у Ваші плани» (с).

І нарешті, четверта об’єктивна закономірність: 

  • ПОЛІПШЕННЯ – ЗАВЖДИ ЗМІНИ. АЛЕ ЗМІНИ – ДАЛЕКО НЕ ЗАВЖДИ ПОЛІПШЕННЯ!

Вплив цих обох закономірностей дуже часто призводить до ефекту, коли те, що виглядає «перемогою» в одній сфері, призводить до суттєвих погіршень в інших сферах, а у підсумку і до катастрофи з отриманням кінцевого результату.

ТАКИМ ЧИНОМ, ЯКЩО ЗМІНА ЧОГОСЬ ОДНОГО, ЗМІНЮЄ УСЕУ СИСТЕМІ (усі її сфери) І ЯКЩО ЗМІНИ ВИКЛЮЧНО У ОБМЕЖЕННІ СИСТЕМИ (найслабшій ланці) ПОЛІПШУЮТЬ КІНЦЕВИЙ РЕЗУЛЬТАТ УСІЄЇ СИСТЕМИ, ТО ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО МИ МАЄМО ЄДИНО МОЖЛИВУ ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ: «ЯК ШВИДКО І ОДНОЧАСНО ДОСЯГТИ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛІПШЕНЬ В УСІХ СФЕРАХ ВСЬОГО ОДНІЄЮ РЕФОРМОЮ?».

ЩОБ ШВИДКО І ОДНОЧАСНО ДОСЯГТИ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛІПШЕНЬ В УСІХ СФЕРАХ  СИСТЕМИ ТРЕБА СКОНЦЕНТРУВАТИ ВИТРАТИ ЗУСИЛЬ, ЧАСУ І ГРОШЕЙ НА ПОШУК І УПРАВЛІННЯ ОДНИМ КЛЮЧОВИМ СИСТЕМНИМ ОБМЕЖЕННЯМ (усунення чи зміну).

Я наведу навмисно спрощений приклад з виробництва, але цим же законам підкоряються усі системи.

Уявіть, що ми, наприклад, випускаємо холодильники. Умови, такі: 1-й робочий центр (РЦ) за зміну випускає 15 корпусів, 2-й за зміну випускає 12 комплектів внутрішнього оздоблення, а 3-й за зміну випускає 8 компресорів. Робота в 3 зміни. Усі зібрані холодильники продаються.

Скільки холодильників ми зможемо продати і заробити гроші? Ви ж пам’ятаєте, що кінцевий результат всієї системи не є результатом складання продуктивності частині системи, а визначається тільки продуктивністю найслабшої ланки (обмеження системи). А значить, заробити гроші ми зможемо тільки з продажу  ВОСЬМИ холодильників за зміну!!!

А якщо 1-й і 2-й РЦ будуть постійно працювати, то ми неминуче зіткнемося зі зворотною кореляцією. На складі будуть накопичуватися частини холодильників, які не будуть продані. А це зростання витрат і шлях, який неминуче закінчиться банкрутством. Чим довше ми будемо ігнорувати здоровий глузд, тим швидше настане крах.

У цій ситуації є всього ТРИ дії, що відповідають здоровому глузду:

  1. Звести до мінімуму простої 3-го РЦ. Тобто, мати повний набір деталей для швидкого ремонту 3-го РЦ і запас продукції 1-го і 2-го РЦ на 1-2 дня, щоб в разі їх відмови – 3-й РЦ не простоював.
  2. 1-й і 2-й РЦ повинні обов’язково простоювати після випуску 8 одиниць своєї продукції, якщо підстраховочний запас повний. Таким чином ми усуваємо безглузді витрати, що можуть призвести до банкрутства.
  3. А далі – або купувати компресори на стороні, або купити обладнання і посилити 3-й РЦ, щоб він випускав більше компресорів. Тобто усунути обмеження, що заважає нам продавати більше холодильників і заробляти більше грошей.

Концентрація витрат часу, зусиль і фінансів тільки на поліпшення діяльності у самій слабкій ланці (обмеження системи), яке обмежує продуктивність усієї системи, призводить до різкого зниження безглуздих витрат всієї системи і проривної зростання кінцевого результату всієї системи.

ТАКИМ ЧИНОМ, ЄДИНЕ, ЩО НЕОБХІДНО ЯКОМОГА ШВИДШЕ ЗРОБИТИ У БУДЬ-ЯКІЙ СИСТЕМІ, БУДЬ-ЯКОГО РОЗМІРУ, В БУДЬ-ЯКОМУ ВИДІ ДІЯЛЬНОСТІ – ЦЕ ЗНАЙТИ НАЙСЛАБШУ ЛАНКУ, ВОНА Ж ОБМЕЖЕННЯ СИСТЕМИ. ІНШОГО ШЛЯХУ ПОЛІПШЕННЯ КІНЦЕВОГО РЕЗУЛЬТАТУ НЕМАЄ!

А ЩО РОБИТИ, ЯКЩО НЕ ВИХОДИТЬ ЗНАЙТИ ОБМЕЖЕННЯ СИСТЕМИ? ВСЕ ОДНО – ЗНАЙТИ ОБМЕЖЕННЯ СИСТЕМИ! ЩОПРАВДА, ЗАЛИШАЄТЬСЯ ПИТАННЯ: «ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?».

ЯК ЗНАЙТИ ОБМЕЖЕННЯ? 

У техніці є метод доказового пошуку. Частковий результат тут неприйнятний. Пристрій або працює, або ні. Погодьтеся, комп’ютер, який злегка працює або майже функціонуючий двигун автомобіля – нікому не потрібні. Без варіантів! Але ремонт не починають поки не знайдуть обмеження, через яке пристрій не працює на повну.

І для пошуку обмеження, фактичну логіку процесів порівнюють з проектною. А там де вони розходяться – там і є обмеження. Цей метод і є рушієм революційно швидкого технічного прогресу.

А у суспільних системах існують лише досвід, який ґрунтується на відсутності доказового пошуку обмежень і метод пріоритетів (проб і помилок), який генерує, навіть не еволюцію, а лотерею: обмеження потрапило у пріоритети – якийсь результат є, ні – ні. Обидва виключення – це і є два джекпоти у лотереї під назвою «Метод пріоритетів».

«Щоб люди не казали, але є лише добре і лише погано. Між ними немає нічого!» (с).

У суспільних системах так діяли завжди. Тож у бізнесі, реформах і на виборах є усі відтінки «поганого». Якщо обмеження і потрапило у пріоритети, і є якийсь результат, то це лише уламки цілей. На більше, через безглузді витрати не у обмеженні, не вистачає ані часу, ані сил, ані грошей.

Але у 1980-х роках був створений метод доказового пошуку одного обмежуючого аспекту у суспільних системах. Він дає проривні екстраординарні результати, які кратно перевищують ефект від впливу на усі чи пріоритетні проблемні частини системи

Найкращий приклад цілеспрямованого застосування методики – це Apple. Який в 1997 році був на межі банкрутства (збитки за два роки становили $ 1,86 млрд.). Саме тоді повернувся Стів Джобс і впровадив цю методику в компанії. За рік, у 1998 р., Apple уже був з прибутком, а далі зробив ривок до найдорожчої компанії світу (2011 р.). Те, що це працює метод, а не геній Стіва Джобса – доводять два факти: По-перше, Стів Джобс у 1985 році пішов з Apple саме через неефективне керівництво, а з 1997 р. створює диво ефективності; А по-друге, Apple постійно зростає і після смерті Джобса.

Метод уже безліч разів перевірили у різних видах діяльності. Навіть, у реформах і на виборах в Україні – ті самі два виключення, два джекпоти:

1. Причинами того, що Президент Кучма зберіг владу називають технології, зручного суперника, домовленості тощо. Але… «Якщо перемогу йому принесли технології та інше, то чому вони більше нікому не зберегли владу, хоча були в усіх?». Усе це всім і завжди дає голоси, але їх нікому не вистачає. А у Кучми був ключовий фактор успіху.

Обставини склалися так, що тоді обмеження було очевидним: планова економіка сконала, але усе було державним, а країна жила за плановими законамиПерехід до ринку (хоч і неповний, і специфічний) усунув обмеження. Це єдиний раз з 1991 року змінило усі сфери життя разом. А Кучма – єдиний, хто зберіг владу. «Збіг? Не думаю!» (с). Бо економіка зростала до 12% і з’явилися люди, які оцінили це, як поліпшення. Їхні голоси і стали вирішальними. Більше ніхто не усував обмеження і владу не зберігав. А обмеження, що зараз є у процесі реформ уже дуже неочевидне.

2. Перевага у владі, яку до Президента Зеленського і партії «Слуга Народу» ще не отримували – теж вплив на обмеження (те що є на виборах), але не усунення його, а тимчасове блокування, яке відбулося задовго до виборів (ще до появи серіалу) і теж завдяки збігу обставин. І це блокування уже сходить нанівець.

Моя спеціалізація – аналіз логіки процесів для пошуку обмежень, які визначають успіх і ефективність системи в цілому.Я дослідив логіку процесів в країні і доказово визначив обмеження, яке і створює увесь комплекс проблем на виборах і у владі. На сьогодні – це саме метод пріоритетів (проб і помилок).

Отже, висновок, що «не існує формули, яка б об’єднала бажання виборців щодо швидкого поліпшення життя в усіх сферах і можливості політиків реалізувати ці бажання» – ґрунтується на методі пріоритетів, який завжди веде до провалу.

Знайдіть трохи часу, я продемонструю Вам наступні обмеження, які стануть ключовими на виборах і у владі, після відмови від методу пріоритетів.І якщо сконцентрувати усі витрати зусиль, часу і грошейтільки на ці обмеження, то дуже швидко будуть досягнені проривні результати уже на місцевих виборах і у реформах на місцевому рівні. Це можливо всього однією зміною з витратами на порядки меншими ніж зараз.

Але перемога на місцевих виборах матиме сенс, якщо вона забезпечить перемоги на президентських і парламентських виборах.

Йти на місцеві вибори зі сподіваннями отримати адмінресурс представниками партії у місцевій владі чи на те, що вони«наскирдують» грошей на наступні вибори – це шлях в нікуди.Обрання не надто залежить від обсягу бюджету – на будь-який бюджет завжди може знайтися ще більший. Та й вигравали і з малими бюджетами, а програвали з величезними. А адмінресурс взагалі нікому і ніколи не дозволяв отримати конкурентну перевагу і нікому і ніколи не допомагав зберегти владу.

Перемога на місцевих виборах зможе забезпечити перемоги на президентських і парламентських виборах лише у разі, якщо будуть виконані дві необхідні умови:

  • по-перше, партія буде домінувати у місцевих органах влади по усій країні;
  • а по-друге, представники партії у місцевій владі досягнуть проривних результатів.

Тоді перемога на президентських і парламентських виборах буде гарантована і майже нічого не коштуватиме. А щоб досягти і домінування партії по усій країні, іпроривних результатів від представників Вашої партії у місцевій владі –потрібен метод пошуку ключового системного обмеження і управління ним. Перемога на місцевих виборах з домінуваннямтеж майже нічого не коштуватиме у порівнянні з нинішніми витратами.

Але щоб перемогти на місцевих виборах необхідно вирішити наступні проблеми. Усі! Одночасно! Адже, якщо щось залишиться невирішеним – необхідний кінцевий результат (домінування партії у місцевих органах влади по усій країні) досягти неможливо!

  1. 149 000 кандидатів. Де їх взяти? Та ще й таких, щоб могли перемогти, а потім отримати проривні результати.
  2. 149 000 кандидатів. Скільки коштуватиме їхня виборча кампанія?
  3. 149 000 кандидатів. Де взяти ці гроші на виборчу кампанію?
  4. 149 000 кандидатів – щонайменше 500 виборчих кампаній!!! Одночасно і Клондайк, і Ельдорадо для технологів!
  5. 149 000 кандидатів. Як агітувати? Місцеві канали мало хто дивиться; газети не читають; борди неефективні; листівки, палатки, адресні розсилки тощо – безглузде розтринькування грошей; центральні ж канали – вкрай витратне задоволення.
  6. 149 000 кандидатів від партії, яка програла президентські і парламентські вибори – усі витрати треба збільшувати у рази.

Єдине рішення – урізати бюджети за рахунок зменшення кількості кандидатів і територій. А зменшення кількості кандидатів і територій зменшує вірогідність перемог.

Таке рішення – це результат чергового протиріччя, компромісу і методу пріоритетів.

А у підсумку метод пріоритетів і компромісне рішення неминучепризведуть до зменшення кількості обраних представників партії, що повністю знищить можливості перемогти на парламентських і президентських виборах.

ПОЛІТИКИ САМІ РОБЛЯТЬ ВИБОРИ ВКРАЙ ДОРОГИМ ЗАДОВОЛЕННЯМ. (постановка проблеми і загальноприйнятий компроміс)

Щоб перемагати на виборах, політикам потрібно розв’язати управлінський конфлікт.

Але знову – компроміс і урізання мети! Замість «на усіх виборах усіх рівнів» – лише «на найближчих виборах»! А замість «прихильників» – лише «виборці».

А виборці приймають рішення в останню мить і в результаті голоси розпорошуються.

А після найближчих виборів усі дії з виборцями зупиняються, незалежно від отриманого результату. Бо найближчі вибори закінчуються, як і гроші.

Хоча результат на виборах (перемоги і поразки) формують дії ще до початку виборчої кампанії!

Усе це наслідки помилки, якої припускаються через стереотип мислення:«Якщо на короткі виборчі кампанії доводиться збирати і витрачати величезні бюджети, то скільки ж фінансів потрібно на постійну, на виборах і між ними, роботу з виборцями?Ніяких грошей не вистачить, щоб перетворити більшість виборців у прихильників!».

Але усе навпаки! Саме постійна, на виборах і між ними, робота з виборцями – практично нічого не коштує у порівнянні з нинішніми витратами грошей і зусиль.

 

ВЗАГАЛІ, ПРОТИРІЧЧЯ ЗАВЖДИ ІСНУЮТЬ ПРИ ДОСЯГНЕННІ БУДЬ-ЯКОЇ МЕТИ.

ЧОМУ ВЛАДА БІЛЬШЕ ГОВОРИТЬ ПРО ІНВЕСТИЦІЇ, А НЕ ПРО ЕКОНОМІКУ КРАЇНИ? (постановка проблеми і загальноприйнятий компроміс)

У процесі досягнення глобальної мети, «швидке і реальне зростання ВСІЄЇ економіки країни», влада неминуче стикається з управлінським конфліктом:

Через те, що виконання однієїз необхідних умов владі непідконтрольне, досягнення глобальної мети (швидке і реальне зростання ВСІЄЇ економіки країни) неможливе.

А ще, усі знають, що поліпшення – це завжди зміни, але зміни – це далеко не завжди поліпшення! Тож, компроміс і урізання змісту мети до усунення протиріччя – надійніші.

Інвестиції – це і є компромісне рішення. Подивіться, як це виглядає на схемі: конфлікту немає, але не за рахунок вирішення конфлікту, а за рахунок урізання мети за змістом.

А урізання змісту мети (зі зростання всієї економіки країни до зростання інвестицій) змінює і обидві необхідні умови. В обох необхідних умовах змінюється одне слово («бізнес» на «інвестиції») і саме це знижує рівень вимог до методів їх реалізації. І якщо для Необхідної умови 1 метод реалізації не змінюється, а просто зменшується обсяг роботи. То для Необхідної умови 2, метод реалізації змінюється кардинально.

Обіцянка захисту інвесторів – традиційний ритуал влади. Крім обіцянок захисту нічого робити не треба, а якщо інвестор прийде – є що пред’явити виборцям. Та от біда – усі знають, що обіцянка – цяцянка і у пекло українського бізнесу ніхто не поспішає. Адже, привабливіше інвестувати в країну, де вже є економічне зростання. Саме зростання і свідчить, що там створені умови не тільки для інвестування, а й для ведення бізнесу.

 

ЧОМУ КЕРІВНИКИ, ЗАЗВИЧАЙ, КВАПЛЯТЬ ПІДЛЕГЛИХ З ПОЧАТКОМ ДІЙ? (розв’язання конфлікту)

Під час досягненні будь-якої мети керівник будь-якої організації (системи) у будь-якому виді діяльності завжди стикається з управлінським конфліктом (протиріччям).

Проблема у тому, що керівнику потрібно одночасно контролювати і досягнення мети, і витрати. Обмеженням є те, що розуміють під поняттям «витрати». На перший погляд, краще виглядає швидкий початок: «Планування – тривалий процес, а час – це витрати. Більш того, це багатоваріантний процес, який далеко не завжди закінчується вибором найкращого варіанту». Звідси і висновок: «Швидкий початок – вище швидкість і менше витрати!».Це і створює ілюзію економії витрат на старті. Але так мети не досягти, а нові спроби досягнення потребують нових витрат на виправлення помилок.А витрати на досягнення мети – це усі витрати від постановки мети до її повного досягнення.

УСУНУТИ БАГАТОВАРІАНТНІСТЬ І НЕОБХІДНІСТЬ ВИБОРУ НАЙКРАЩОГО ВАРІАНТУ, СКОРОТИТИ ЧАС І ВИТРАТИ НА РОЗРОБКУ ДОКАЗОВОГО ПЛАНУ ГАРАНТОВАНОГО ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ, А ПОТІМ І ВИТРАТИ НА ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ МОЖНА ЄДИНИМ СПОСОБОМ – СКОНЦЕНТРУВАТИ ПЛАНУВАННЯ ЛИШЕ НА ПОШУКУ ОБМЕЖЕННЯ СИСТЕМИ, А ПОТІМ СКОНЦЕНТРУВАТИ УСІ ВИТРАТИ ЗУСИЛЬ, ЧАСУ І ГРОШЕЙ НА ЙОГО УСУНЕННЯ.

 

КОЖНА ЛЮДИНА ЖИВЕ У БЕЗПЕРЕРВНОМУ ВНУТРІШНЬОМУ КОНФЛІКТІ! (розв’язання конфлікту)

При досягненні своєї головної мети кожна людина неминуче опиняється між двох вогнів.

І компроміс тут неможливий! Перекіс у бік роботи веде до відмови від своїх інтересів. А якщо приділяти більше часу собі і родині – це проблеми на роботі і падіння доходів.

Обмеженням є загальноприйнятий підхід, який ґрунтується на тому, що зміни у будь-якій частині системи рівноцінні і у сумі, лінійно поліпшують кінцевий результат системи.

ЦЕ ВЕЛИКИМИ БУКВАМИ ВИБИТО У ГОЛОВАХ ЛЮДЕЙ: «УСІ ЗМІНИ РІВНОЦІННІ!!!».

Проблем у будь-якій системі завжди багато, тож загальноприйнятий підхід безапеляційно прирікає «усувати безліч проблем». А далі неминучий логічний висновок – це «неможливо зробити швидко і малими зусиллями»!

Але є метод швидкого отримання проривних результатів з малими витратами праці – це усунення обмеження.

ТОЖ, ЛАСКАВО ПРОШУ В ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ!

Оставьте комментарий